У середу о 16.39 загорілася столична станція метро Осокорки. На стелі посеред станції закоротило проводку під пластиковими лампами. Вони загорілися, на підлогу посипалися палаючі шматки пластику. У цей час на станції зупинилися два потяги.
— Той, що їхав у бік центру, припинив висадку пасажирів і миттєво стартонув. Другий стояв довго. У вагоні, поряд із вогнем, почалася паніка, — розказує киянин 32-річний Андрій Русанов.
Киянин Денис Прокопюк, 25 років, у вагоні метро був о 16.48.
— Зупинилися на Славутичі, усе в диму, нічого не видно, — розказує. — Двері відчинили і тут же закрили, поїхали. Далі диму було ще більше, смерділо паленою пластмасою. Пасажири почали кашляти. Машиніст щось пробурмотів упевненим голосом, я не розчув, що саме, але всі почали лягати на підлогу. Я теж ліг. На Осокорках усе горіло яскравим полум'ям, дихати було неможливо. Ту станцію проїхали без зупинки.
Денис вийшов на Позняках.
— Машиніст віз нас у центр вогню, хоча міг висадити на попередній станції. Усе було в диму і вогні, я думала — згоримо заживо. Горло і досі дере від диму, — каже 41-річна киянка. Називатися не хоче.
О 17.15 вхід до сусідніх станцій метро Позняки та Славутич закрили. 40-річна Світлана Чернишук спускалася в метро на Позняках. Вона тут працює, а живе на Печерську.
— Із метро йшов дим. Люди вилітали в паніці, з переляканими обличчями, — каже Світлана. — Ішла мама з дитинкою. У жінки почалась істерика, вона кричала, розкидала людей. На вулиці штовханина, маршрутки переповнені.
— Станції Осокорки, Славутич, Позняки закриті на тривалий час, — оголошує в гучномовець чергова на метро Видубичі в середу о 18.30.
Спантеличені пасажири поволі виходять на вулицю.
— Мужчина, ви не підкажете, як добратися до Осокорків? Блін, ніхто нічого не знає, — каже висока жінка років із 50 чоловікові в зеленій куртці. Вони виходять із підземного переходу. Жінка тримає пакет із продуктами.
— Я вас виведу, йдіть за мною, — невисока огрядна жінка в жовтогарячій жилетці розштовхує натовп. Біля кожного з виходів на автобусних зупинках зо 50 людей. Жінка підходить до мікроавтобуса, зазирає в порожній салон. Просить водія довезти до Осокорків.
— Та я замовлений, — відповідає він.
— Мужчина, мы вам заплатим, вывезите нас на Харьковскую, — просить одна з пасажирок.
— Шукайте під мостом 220-й автобус. Тільки він рідко ходить, — водій маршрутки зачиняє двері.
Маршрутки їдуть не зупиняючись. Таксі немає.
— Вирішила до Осокорків іти пішки. Нічого, головне — усі живі-здорові, — каже Ірина Соколова, 46 років. Фура, що проїжджає повз, здіймає стовп пилюки. Ірина плюється. — Прийдеться всі речі постірать.
Мостом ідемо 40 хв.
О 19.40 біля станції Осокорки стоять міліцейські машини. У першому вестибюлі метро вхід заставлений металевими сміттєвими баками.
— Це запасний вихід. Через нього будуть виносити попіл, скло та згорілі частини декорацій, — каже черговий міліціонер.
На іншому виході у ряд стоять шестеро правоохоронців. На станцію не пускають. Звідти виходить Віталій Пшеничний, 55 років, начальник головного управління з надзвичайних ситуацій столичної міськадміністрації.
— Вигоріла світлова лінія над платформою. Ніхто не постраждав. Гірничо-рятувальна служба заміряла вміст шкідливих речовин у повітрі — у вестибюлях і тунелях. Усе в межах норми. Уночі встановлять нове тимчасове освітлення, стіни побілять вапном, — каже чиновник.
Причини пожежі розслідує спецкомісія МНС. 23 лютого робота Сирецько-Печерської гілки метро зупинилася на 3 год. Метрополітенівці пояснювали це перебоями з електрикою. Кияни ж говорили, що Осокорки підтопило талою водою.
— Станція суха, гідроізоляція в нормальному стані, — запевняє Віталій Пшеничний.
Біля виходу з метро три жінки торгують горіхами, курятиною, овочами.
— Паніки не було. Люди виходили размєрєнно. Правда, рота закривали шарфами. Через 5 минут приїхали пожарні, потім "скора", міліція. Із підземного переходу диміло. Люди в нас нєвєжествєнні, інстинкту самозбереження зовсім немає: бачать, що валить дим, а все одно пруться, бо їм, відітє лі, треба їхать, — каже Тетяна Колеснік, 57 років.
На зупинці обговорюють пожежу. Кажуть, поїзди вже пускають до кінцевої станції. Але на Осокорках потяг не зупиняється.
— Я только что проезжала со Славутича до Позняков. В вагоне невозможно дышать. Такая гарь, дым. Там темно, но станцию рассмотреть можно. Лампочки, как свечки. Я так поняла, все на генераторах работает. На платформе милиция, пожарники. Они ходят в резиновых сапогах, пены полно, — розповідає 35-річна Валентина. Працює на Позняках.
Зранку в четвер рух у метро відновили. У тунелі та на станції Осокорки відчувається їдкий запах плавленої пластмаси. Світло слабке. Частина стелі побілена. Півплатформи загородили зеленим дерев'яним парканом. Пасажири у вагоні кашляють і закриваються рукавами й хустками.
— Пожежа на Осокорках показала, що працівники метрополітену не можуть вчасно й точно інформувати пасажирів про те, що відбувається і як діяти, — коментує 34-річний Олексій Панченко, експерт Першої рейтингової системи. — Останні аварії свідчать, що стан транспортної інфраструктури столиці близький до критичного. Через аварію в метро утворилися величезні затори на дорогах. Якби це сталося вранці — міській економіці були б завдані збитки на десятки мільйонів. Ще один висновок: різні види транспорту Києва — метрополітен, залізниця, вуличний — не працюють як єдина система. Не можуть продублювати одне одного в разі серйозних аварій. А метрополітен — це не просто головна, а життєво важлива транспортна система столиці — нарівні з опаленням і швидкою допомогою. Тому підтримувати його в безаварійному стані є питанням національної безпеки України.
Коментарі
37