— Українську мову вивчив, коли приїхав воювати, — каже боєць полку "Азов" 42-річний Денис Шелер із позивним "Пена".
Народився 3 грудня 1975-го в хорватському Загребі. Після школи пішов на строкову службу. 16-річним став учасником війни за незалежність Хорватії. Потім працював перевізником. 10 років займався ландшафтним дизайном. Розлучений, має сина. У січні 2015-го записався до "Азова".
— У родині немає військових, — продовжує. — Першу війну пройшов малим. Дали зброю. В Україні — проросійські, а в нас були просербські снайпери. Потрібна була співпраця територіальної оборони й поліції. У Загребі йшов штурм гарнізону. Брав участь.
Як потрапили на Донбас?
— Знайомі українці були на Майдані. Дізнавався про все від них. А більшість хорватів — із російських медіа. Не одразу зрозуміли, чому ви вийшли на Майдан. Тепер багато хто підтримує вас. 2014-го утворили "Азов". Брали й іноземців. Заповнив анкету, закінчив справи в Хорватії і поїхав. У полку служить майже 200 іноземців.
Як прийняли в Україні?
— Зіткнувся з бюрократією. Ми виїхали двома групами — машиною й автобусом. Мали півтори тонни військового спорядження — форму, медичні матеріали. На кордоні мою групу повернули. Зв'язалися зі штабом полку й представниками організації "Січ". Удруге обшукали авто. Кілька годин тримали й урешті пропустили.
З чого почався бойовий шлях?
— Моя група потрапила в Широкине. Навчання не проходили. Попросили зброю потренуватися. Інструктори побачили наш рівень і дозволили займатися самим. Як трохи полегшало, частіше бували на базі й готували хлопців. Працював зі снайперськими гвинтівками, кулеметом, "калашем", гранатометами. Коригував гаубиці, танки, міномети.
Були проблеми через походження?
— Не знав, що можу лише 90 днів бути в Україні без візи. Отже, перебував нелегально. Після виходу "Азова" з АТО восени 2015-го став оформляти документи. Кілька місяців нічого не могли зробити. Допомогла фірма з Одеси, яка колись займалася контрабандою на молдовському кордоні. Зв'язалися з посольством у Кишиневі, зробили візу. Відпустили за нею туди й назад. Це дорого, але отримав посвідку на проживання.
Чим відрізняються українська й хорватська армії?
— Коли потрапив сюди — армії не було. Зараз краще. Харчування — непогане. Є тепловізори, безпілотники, техніка. Бійці на передовій отримують великі зарплати. Але офіцери — старі радянські кадри. У головах ще СРСР. Зараз багато говорять про співпрацю з НАТО. Але за цих генералів змін не буде. Є підполковники, майори, капітани, лейтенанти, які мають досвід війни. Настав час їм узяти відповідальність.
Які вагомі недоліки?
— Забагато бригад на контрактах. Якось приїхали на передову позицію снайперсько-розвідувальною групою на замовлення Сил спецоперацій. На місці бригада відмовилася "валити терористів", бо ті стрілятимуть у відповідь. Мовляв, вони випадково тут. Голосували між собою, хто поїде. А потім отримують зарплату 18 тисяч. Для чого така бригада? Натомість морпіхи й десант — штурмові війська. Чому сидять в окопах? Їх мають готувати до наступальних операцій і гібридного бою. Це дорого, але того варте.
Які настрої серед військових?
— Більшість хочуть наступати. Звільнити свою країну й закінчити війну. Може тривати ще років 10–20, але в ній немає сенсу. Треба мати стратегічний і політичний план, що хочемо робити.
Як переживали загибель побратимів?
— Смерть кожного — велика втрата. Але якщо дивитися на звільнені території та втрати бойовиків, то у нас вони — маленькі. У моїй групі були поранені, але обійшлося без загиблих. У полку були вбиті. Це сумно, дратує і створює настрій боротися далі. За кілька днів заспокоюєшся. Думаєш про бій і як перебити більше сєпарів.
Як підтримуєте себе?
— Не лише воюю. З першого дня налагодив співпрацю з хорватськими волонтерами. Організовуємо відпочинок дітей воїнів у Хорватії, реабілітацію поранених, ліки. Це допомагає вижити. Як повертаюся на базу — зачиняю двері на війну і їду у відпустку. Сідаєш у потяг і живеш нормально. Не маю з цим проблем. Можу сміятися й жартувати.
Які умови на передовій?
— Улітку жара, комарі. Полем повзали разом зі зміями. Ми прийшли на їхню територію. Взимку — мерзлота, болото. Солдати часом лінуються зробити окоп нормальний. Можуть сміття накидати. Не в усьому винні командири. На війні годі чекати комфорту. Хочеться побути самому, але, буває, не маєш свого ліжка. Бракує води, часу на гігієну й готування їжі. У бою їсти ніколи. У сірій зоні лежали на землі по два дні. Чекали, щоб "риба пішла" — сєпари повиходили. Аж потім скидалися на їжу і хтось ішов у найближчий магазин.
Які стосунки з місцевими?
— Від них нічого не беремо — не довіряємо.
Коли відчували страх?
— На передовій лише ідіот не боїться. Інакше був би необережним. Страх допомагає робити все правильно. Важливо, аби не почалася паніка. Розслабляємось лише на базі.
Як родина поставилася до рішення воювати?
— Не були щасливі. Зараз підтримують, переживають. Додому їздив двічі.
Як повернути Донбас?
— Швидких рішень немає. Це міф, що Хорватія три дні звільняла свою територію. До "Бурі" (хорватська армія і поліція відвоювали захоплені сербами землі, що утворювали невизнану державу Республіка Сербська Країна. — ГПУ) було кілька складних операцій. Україна може застосувати хорватський шлях, але треба працювати. Можна зробити буферну зону від російського кордону на 10–20 кілометрів і там поставити миротворців.
"Просто мав більше досвіду"
— Маю нагороду Народного героя України, — каже боєць полку "Азов" Денис Шелер. — Та героєм себе не відчуваю. Війна зробила мене спокійнішим.
Також має медалі за участь у боях за Широкине, для іноземців-учасників АТО, від патріарха Української православної церкви Київського патріархату Філарета.
— Ще отримав кілька грамот від "Азова" за розвідницьку роботу, за участь у бойових діях, медаль за участь у війні в Хорватії. Але все, що зробив там, було спільно з хлопцями. Просто мав більше досвіду.
8 
35413
Коментарі