Селяни доять корів при ліхтарях

 

Навколо Хмельницької атомної електростанції стоять села Білогірського району — Надишень, Ювківці, Коритне, Вікнини. У них часто зникає світло. Місцеві скуповують свічки, ліхтарі, користуються старими гасовими лампами.

— Не дуже удобно так уроки робити, — 11-річна Маргарита Декалюк з Коритного запалює свічку. — Зір портиться. Іногда аж голова болить.

Її бабуся 67-річна Майя Осташевська порається біля печі.

— Навіть не знаю, скільки йому, — показує рогача. — Село в нас негазифіковане. Як стали світло виключати, то газовий балон закінчився. А дороги не прогортають, балон не привезеш. То палю у п'єці. Отак посередині накладу патиків, запалю. Кругом ставлю горщики.

Біля сільмагу до штахет прив'язана пара коней. З магазину виходить господар Петро Мартинчук, 60 років.

— Кожного дня свєт відключають. А попробуй нагодуй мого Орлика і Буяна, — показує на коней. — Без світла січки не вріжеш, буряка не втреш. Увечері свічка згоріла і лягаємо спати.

Відв'язує коней, сідає на сани. Коні зриваються у галоп, з ніздрів виривається пара.

У центрі Надишня кобила возить на дерев'яних санках 13-річного Дениса Артемчука.

— Як немає світла, Машці тру буряки вручну, — каже Денис. — А школа в нас на конвекторах. Як не було світла, то така холодіна, шо вчилися в куртках і шапках. І всьо равно багато поболіли.

Місцева 73-річна Ольга Маркевич одягає теплі шкарпетки, валянки. З відром іде до хліва. У сутінках запалює свічку, ставить на балку. Годує поросят і доїть корову.

— Страшно, — говорить. — Недалеко солома. Як загориться, ради не дам.

— Руками буряків натерти це мінімум півчаса, — розповідає її сусід Володимир Навроцький, 74 роки. — А січки не вріжу, бо січкарня електрична. А вони через день світло відключають. Вчора з одинадцяти вечора до десяти ранку не було. А нема світла — насос води не качає. Люди ходять до криниці на край села. Тими відрами не наносишся, та й усім не хватає.

Майже кожна дерев'яна електроопора у Надишні прогнила, нахилилася.

— Щоминути може впасти на голову, — каже Ярослав Вітвіцький, 27 років. — А ресовці приїхали: "Ми не поліземо, стовп аварійний".

Через віддаленість від райцентру Коритне називають Еміратами. У школі навчаються 53 учні. Торік приміщення обладнали електроконвекторами. Через постійні відключення вони вийшли з ладу.

— Позамерзали, як цілу ніч не було світла, тепер протікають, — згадує заступник директора Ірина Палійчук, 29 років. — Добре, що ми грубок не розбирали, то одну ще можемо затопити. А як світло і вмикають, то напруга скаче. Погоріли колонки, телевізор.

У класі температура +7°C. Батьки не пускають дітей до школи.

— При сильних морозах вода в класах замерзала, — згадує Зоя Касянчук, вчителька початкових класів. — Як ті діти можуть учитися. Від морозу в туалеті замерзла вода, діти на вулицю ходять.

— А що ми можемо зробити? — розводить руками голова Коритненської сільради Віталій Оліх, 48 років. — Проблемі з відключенням років п'ять. Наша електролінія найдовша в районі, до неї 10 сіл підключені, перегружена.

— Раніше один двір споживав 2 кіловати, а зараз 10-12, — пояснює директор Білогірського РЕМу Станіслав Юрчук, 56 років. — А лінія 1965-го, трансформаторів не хватає. Замінити її немає грошей. 1 кілометр стоїть 120 тисяч.

Від Хмельницької атомної електростанції до знеструмлених сіл — до 20 км. Санітарна зона має бути більша. Зменшити її можна лише за згоди жителів.

— Торік по поводу добудови енергоблоків у нас були збори села, — каже Галина Вітвіцька, 54 роки. — Пообіцяли перевести на електроопалення все село. Ми підписали згоду, а вони й ту електрику відключають.

×