З першого дня повномасштабної війни 38-річний Костянтин ГУДАУСКАС вивозив людей із міст і сіл Київщини, де займали позиції російські війська. Йому вдалося врятувати 203 осіб.
— Найдорожче, що чув за час війни, це слова 7-річної Катерини Мартиненко. Її рідні загинули під час російських обстрілів. Дівчинку з пораненням голови я вивіз із Бучі. Коли провідав її в лікарні, вона сказала, що я її хрещений батько, — говорить Костянтин Гудаускас.
Він народився в Казахстані. Там займався правозахисною діяльністю. Три роки тому отримав політичний притулок в Україні. Оселився в місті Буча Київської області. Впевнений, що завдяки паспорту громадянина Казахстану йому вдалося проїжджати через російські блокпости.
— Були моменти, коли зустрічався віч-на-віч із фашистами — солдатами назвати їх не можу. Роздягали мене догола, шукали татуювання і сліди від бронежилета. Попри паспорт називали бандерівцем, але пропускали. Я бачив, як російські терористи знущаються з українців. На моїх очах помирали люди. Але мене смерть оминула, — говорить Гудаускас. — На наших блокпостах хлопці чекали мого приїзду. Це дає велику силу й віру, що перемога буде скоро. Україна стала для мене рідною. Раніше говорив, що люблю цю державу, хоч народився не тут. За останні кілька днів міг тут померти, але Бог мене захистив. Тепер сміливо стверджую, що "народився" в Україні.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
2 
1
Коментарі