— Батя советовал открывать аптеку или продуктовый магазин. Зря не послушал. Завез контейнер китайской обуви. Зимние ботинки стоили 500 гривен. Думал, будут брать нарасхват, дерматин же качественный, — каже столичний підприємець Вадим Луценко, 34 роки.
Торік у грудні закрив взуттєвий магазин біля станції метро Святошин. Вікна кіоску затулені ролетами, обклеєні трьома вивісками про оренду.
— Власниця його опечатала, бо не заплатив оренду за два місяці. Товар забрати не дає, доки не розрахуюся, — продовжує російською Вадим. — Чим я мав заплатити, якщо за місяць продав 12 пар? Домовився з товаришем, який торгує на ринку. Візьме в мене за собівартістю чотири ящики. Решту зберігатиму на балконі і спихатиму через інтернет.
Думав, я один невезучий. Але знайома закрила квітковий кіоск. Покупці раніше брали щонайменше три гілки хризантем, а тепер просять загорнути одну троянду чи тюльпан. Після свят комунальники демонтували кіоск з іграшками однокурсника. Біля дому на Русанівці закрився салон краси, бо поряд відкрили експрес-перукарню. За оренду 50 "квадратів" власниця віддавала 40 тисяч гривень щомісяця.
39-річна Оксана Кобець закрила в передмісті приватний садок, що працював із 2015-го.
— Батьки не готові платити 8 тисяч гривень у місяць, щоб їхня дитина нормально харчувалася і розвивалася, — розповідає Оксана Іванівна. — Я не можу здешевити вартість абонемента. Бо постачальники ледь не щодня підвищують ціни на продукти, а вихователі перебігають до конкурентів, які обіцяють їм на 2 тисячі більше. Набридли побори перевіряльників. Кожна служба намагається здерти кругленьку суму, інакше чіпляються до дрібниць і погрожують закрити. Двоповерховий будинок, у якому ми працювали, виставила на продаж за 110 тисяч доларів. Подруга кличе у Варшаву відкрити садок для дітей наших заробітчан. Там охочих понад сотню.
— У столиці закривається кожен десятий бізнес. Чверть підприємців по кілька місяців працюють у збиток, — каже бізнес-консультант Валерій Золотарьов, 43 роки.
— Прогорають перукарні, турагентства, кав'ярні після підвищення мінімальної зарплати і зростання комуналки, — продовжує Золотарьов. — Продають салони шуб, стоматологічні поліклініки, секс-шопи, автомийки, школи іноземних мов і комп'ютерні класи.
Виживають спритніші, які готові підлаштовуватися до змін. Треба відстежувати, що роблять конкуренти. Залучати до продажу соцмережі, не економити на курсах для працівників. Нових співробітників заманювати вищою зарплатою.
Знайомий володіє кондитерською. Горя не знав, доки за півроку не втратив вісім працівників. Поїхали в Польщу. Не хочуть працювати тут за 7 тисяч гривень, бо там платять 27 тисяч. Продуктові магазини варто відкривати лише у власному приміщенні.
На дахах багатоповерхівок з'являться теплиці
Для старту бізнесу у столиці треба щонайменше 100 тис. грн, каже фінансовий аналітик Андрій Шевченко, 30 років.
— Якщо хочете узяти кредит, розраховуйте, що за два роки повертати доведеться 150 тисяч. Вкладати їх треба у те, що швидко приносить гроші. Третина початківців повернути борг не можуть. Віддають банку закладене.
— Починайте з малого, — говорить Андрій. — Підприємець Олександр перші гроші для власної справи заробив на доставці питної води. Звільнився і почав постачати продукти у столичні ресторани. Купив три фургони. Збирається відкрити теплицю на даху висотки на Троєщині (спальний район. — ГПУ).
Відживають своє стоки та магазини секонду. Конкуренція дуже висока. Ресторанний бізнес — ризикована річ. Киянин відкрив спорт-бар із шаховими столами. За 300 гривень можна було замовити партію коктейлів. Замість шахів і шашок офіціантка приносила шоти (коктейлі. — ГПУ). Столик забронювати не могли, бо вихідні були розписані на місяць уперед. А коли люди натішилися, зал спорожнів. Нових ідей бракувало. Закрився, обладнання продав бізнесменові з Ужгорода.
3 
1
Коментарі