У селі Літочки під Києвом відбувся Міжнародний фестиваль слов"янських бойових мистецтв "Перунів полк"". Проводять його серед поля. П"ятеро чоловіків у вишиванках і шароварах піднімаються на сцену, підскакують.
— Це вони намагаються затриматися у повітрі, — каже киянин Олексій Приблуда, 39 років. — Козак-характерник на Січі міг на хвилину зависнути у повітрі. Деякі з них уміли літати. Їх називали відьмаками і чаклунами. Насправді, вони це робили силою думки.
Олексій має оселедця до плечей. Довгі чорні вуса накручує на палець.
— Люди думають, що самураї, йоги, ніндзя та інші воїни-медитатори були тільки у Китаї, Індії та Японії. В Україні такого добра вистачало. Козаки-характерники могли проходити крізь стіни, розкушували залізо. Їх не брали кулі, вони не мерзли узимку, ходили босими по снігу. Могли годинами сидіти під водою і не дихати. Мертвим характерникам забивали в груди кілок, щоб вони після смерті не вставали з могили. Обличчям ховали вниз, щоб сонце не торкнулося їх своїм животворним промінням.
Пояснює, слово "характерник" походить від сильного характеру і міцної волі.
— Найвідомішими характерниками були Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Іван Богун, Максим Кривоніс, Северин Наливайко. Кошовий отаман Іван Сірко навіть після смерті володів надможливостями. Його тіло козаки п"ять років возили із собою у походи. Це дозволяло їм перемагати удвічі сильнішого ворога.
Максим Карнарук, 23 роки, бере дерев"яну булаву. Вона важить 20 кг. 10 разів крутить в одній руці над головою. У другу бере 50-кілограмову залізну гирю. Підіймає на рівні плечей, кидає на землю.
— Руки спітніли, — говорить до організатора.
Той дає другий шанс. Максим кладе на плечі дерев"яну колоду, на неї заскакують двоє чоловіків, вагою до 80 кг. Карнарук крутить їх на плечах навколо себе.
Четверо товаришів проштрикують його гострими шампурами
— Втримав на собі півтори сотні ваги, але не зламався. Два тижні тому показував трюк матері. Вона заплакала, боялася, що покалічуся. Більше на мої прєдставлєнія не ходить. У мене в роду був прапрадід характерник. Силою думки він змінював сонце на дощ, а день на ніч. У 32 роки прийшов на Січ. Козаки брали його з собою у нерівні бої і перемагали. Дід на ворогів напускав туман. Ішло до бою 200 козаків, а нападникам здавалося, що їх 20 тисяч.
Двоє козаків лягають на траві. По них пробігають 10 чоловіків. Кожен стає на живіт, випростовується, підскакує. Хлопці корчаться від болю, кривляться, потім усміхаються.
— Зовсім неважко, — каже один з них. — Біль відчуваєш, коли втрачаєш зосередженість. Так можуть усі киші пом"яти.
Переодягнений у козака бородатий Володимир Ситник скидає сорочку, напружує м"язи живота і спини. Четверо товаришів проштрикують його з різних боків гострими шампурами. Вони не пробивають шкіру, але залишають червоні шрами.
— Коліть мене, скільки влізе. Ще не перевелися козаки-отамани, — кричить.
Фестиваль проводять удруге. Цього року його відвідали 200 людей. Приїхали учасники з восьми шкіл слов"янських бойових мистецтв з Києва, Прилук, Кам"янця-Подільського, Маріуполя.
Троє учасників по черзі обертають ядро, метають сокиру, із зав"язаними очима ходять по склу. Двоє борються один з одним, б"ються на шаблях і кулаками. Козацькі бої судить силач Василь Вірастюк, 36 років.
1 
1
Коментарі
5