За перший тиждень лютого з Авдіївки на Донеччині евакуювали 290 жителів, зокрема 135 дітей. Із 29 січня бойовики активно обстрілюють місто й українських військових, які його захищають. Випустили майже 6 тис. снарядів.
— Выходим. Двери держать открытыми. От машины не отходим, — спецпризначенці в повному екіпіруванні 1 лютого о 17:20 щільно оточують два бронемобілі в приватному секторі Авдіївки. Вивозять родину з дітьми.
Навколо — суцільна темрява. Світла в місті немає. Силуети будинків і дерев підсвічує сяйво від вибухів. До промислової зони, де активні бої, близько 2 км.
З двору виходить 60-річна Любов Федорівна в пуховику і шапці грубої в'язки. На руках тримає 1,5-річну Анну. Сідає до бронемашини. Поруч мовчки вмощуються 17-річний Євген і 11-річний Віктор.
— Мама, позвоните, когда приедете, — каже невисока жінка в дублянці. Це — мати дітей. Залишається в хаті сама.
Спецпризначенці вантажать картату сумку з речами родини й рушають.
— За почти три года войны не выезжали, а сегодня решились, — зітхає жінка. — Обстрелов стало больше. Когда ситуация обострялась, ездили к родным в Очеретиное (селище за 15 км від Авдіївки. — ГПУ). Но когда дошло до "Градов", люди стали бросать дома. Летит, бахает, летит, бахает. Переживаем за детей. Старшенькие все понимают. Как только начинается обстрел — сразу в подвал.
За кілька хвилин доїжджаємо до штабу гуманітарної допомоги на стадіоні "Хімік". Біля огорожі стоїть синій автобус "Еталон" і два мікроавтобуси для евакуації.
Надворі -9°С. Кожні 15 хв. чути вибухи. О 17:46 на стадіоні "Хімік" збираються люди для виїзду в Маріуполь.
Місце в черзі займає жінка з трьома синами — 7, 8 та 9 років. На руках тримає 2-річну доньку, яка смокче "Чупа-чупс". Заносить дитину в намет погрітися. Усередині працює електрогенератор. По периметру розтягнуті кабелі. Люди підключаються до вільних розеток, приносять свої трійники. Заряджають мобільні телефони й ліхтарі. Сідають на крісла й лавки. Біля кожної розетки — близько десятка людей. Майже всі мовчать. Дехто виходить до польової кухні за чаєм.
— Как из Припяти вывозят, — з лави підводиться жінка в довгому пальті, з картатою сумкою.
На вулиці — метушня. Люди штовхаються до автобусу.
— Можно, я пройду? — чути чоловічий бас у натовпі. — А если мне не хватит места?
— Спочатку діти, — каже водій.
— Едем в лагерь. Война, — заходить в автобус 7-річний Єгор.
— Света нет и воды, — 8-річний Микита облизує льодяник на паличці.
— И жизни — тоже, — всміхається чоловік років 30 у військовій формі.
Автобус заповнюється. Найменших дітей батьки тримають на руках.
— С Богом, — до салону заходить остання жінка. Хреститься.
Автобус рушає о 18:00. Протягом 1 і 2 лютого з міста вивезли 132 людини.
За 100 м від стадіону "Хімік" стоїть чорна пластикова дошка з написом "Памяти всех погибших в ходе необъявленной войны посвящается". На неї наклеєні 15 фотографій. Біля саморобного меморіалу — притрушені снігом осколки від снарядів. Зверху прикріплено букет штучних квітів.
— Люди приносят осколки — кому прилетело или собрали на улице. Прошлым летом мой отец погиб. Вышел поливать кабачки, убило пулей. Но здесь его фото нету, — до дошки підходить 54-річна Наталія Строєва в береті й синій куртці. — Третий слева — Харчевников Анатолий с нашего завода. Работаю на коксохиме оператором. Получаю 3 тысячи гривен. Это вместе с авансом. Мы в свое время пошли на референдум (11 травня 2014-го "референдум" за від'єднання Луганщини та Донеччини від України в Авдіївці провалився. На єдину виборчу дільницю люди не прийшли. Тоді бойовики привезли урни під завод і вимагали вивести людей, але ті не вийшли. — ГПУ). Хотели, чтобы деньги оставались в Донецке и области. Но я лично от Украины не отказывалась.
Уздовж вулиці на стовпах висять пошарпані синьо-жовті прапори. При вході — оголошення з мобільними телефонами поліції Донеччини. На землі стоять пластикові тарілки з недоїдками. Біля них крутяться собаки. Під огорожею складені двометрові купи дров. На купі згорнутого снігу граються діти.
— Едем в Славянск, чтобы не слышать бомбежки, — каже 7-річна дівчинка в шапці з довгими заячими вухами.
Із семи польових кухонь, що стоять біля входу до стадіону, тягне білим димом.
— Угорська каша з тушонкою. Добра. Це волонтери й бійці 72-ї бригади передали, — вусатий військовий накладає черпаком кашу в пластикові тарілки. — До обіду роздав понад 5 тисяч порцій.
Люди приходять із "кравчучками" та санчатами. Їм наливають гарячого чаю. У чергах за їжею стоять із банками.
— Пришла за гуманитаркой. Захотела поесть, — молода вагітна жінка в пуховику з чорною косою тримає в лівій руці тарілку. Правою гладить живіт. — Ждем мальчика. Третий ребенок.
— Спасибо военным за еду, чай и кофе, — Ірина Свістєльнікова у куртці з лисячим коміром жує кашу. — Я работала на коксохимке. Сейчас — инвалид третьей группы.
— За день наливаємо до 10 тисяч чашок чаю, — каже боєць Василь. Набирає чай металевою чашкою з військового термоса на 12 л.
До намету благодійної організації "Карітас" стоїть 30-метрова черга. Там видають харчові та гігієнічні набори. Батьків із дітьми до трьох років пропускають без черги.
"Народний фронт" відправив допомогу для жителів Авдіївки
2 лютого з Києва виїхав транспорт із гуманітарним вантажем від "Народного фронту" для мешканців Авдіївки. Місто зазнало потужних обстрілів бойовиків. Жителі отримають понад тисячу ковдр, генератори та інші необхідні речі. Їх закупили на кошти членів партії.
— Авдіївка — на межі гуманітарної катастрофи. Люди позбавлені тепла, можливості нормально жити, — каже 43-річний Андрій Тетерук, перший заступник керівника фракції "Народний фронт" у Верховній Раді. — Українці намагаються допомогти тим, хто потерпає від агресії Росії. У складних умовах у дуже стислий термін ми здатні об'єднатися й вирішити, як і що робити, — від уряду й партій до громадян. Наші дії спрямовані на об'єднання нації. Разом переможемо ворога, викинемо його з нашої землі й будуватимемо Україну.
3 
1
Коментарі