Документальний фільм "Шахта №8" знімали у місті Сніжне на Донеччині. Ця стрічка про неповнолітніх, які працюють на нелегальних копанках. Її створили Естонський фільмофонд та українська студія "Інтерфільм". В останній момент вона відмовилася показувати картину на столичному фестивалі. Продюсер Олена Фетисова назвала стрічку "наскрізь брехливою, постановочною, такою, що не має стосунку до документального кіно". Фільм таки показали, але поза програмою заходу.
Його головний герой 18-річний Юрій Сиканов зустрічає нас на зупинці "Селище Шахта №8". Так називається мікрорайон Сніжного. Накрапує дощ, надворі +2°С. Чалапаємо по грязюці повз терикон до одноповерхових будинків. Юрій одягнений у джинси, кросівки і нову куртку з плащівки. Напередодні повернувся зі столиці. Їздив на фестиваль, де показували документальну стрічку "Шахта №8".
Перепрошує, що не може запросити в гості. Живе з матір'ю, забрав її до себе після того, як вітчима посадили. Мати пила, доки Юрій був у Києві.
— В доме не топлено, грязно и света нет. А у мамы еще и фингал под глазом. Уехал бы в Киев насовсем, да ее бросить не могу — пропадёт.
47-річну Наталію Сиканову позбавили батьківських прав. Меншу дочку, 15-річну Юлію, віддали до місцевого дитбудинку. Старша, 20-річна Уляна, живе у Криму з чоловіком — не розписані.
Будинки в селищі вкриті тріщинами. Половина з них стоять пустками, деякі просіли, зруйнувалися.
— Вот дом, о хозяине которого я говорю в фильме: Камикадзе — под себя сделал подкоп и дом развалил, — хлопець показує руїни. Зупиняємося біля ями діаметром понад 5 м. — Не подходите к краю — может сползти.
На городі біля будинку "нора". У цій хаті раніше мешкав Юрій із матір'ю та вітчимом. Спуск до шахти подібний до колодязя, з похилим входом, прикритий дошками та гілками.
— Ей лет 15, — говорить про копанку. — Когда бабушка купила нам этот дом, дырка уже была.
Зараз у селищі діючих шахт-дірок немає. Вугілля на доступних глибинах вибрали, пояснює Юрій. Ледь не в кожному дворі залишилися ями.
— Поселок уходит под землю, — кидає камінь у яму. — Некоторые дырки по 50 метров.
— О, б…дь, Юра, привет! — здалеку кричить п'яна жінка. На ній чоловічі чоботи і грубо зашите дерматинове пальто.
— Привет, тетя Валя, только не ругайтесь, — вітається Юрій.
— А чего, б...дь? У нас "б…дь" вместо "здрасьте".
На вигляд Валентині Малкиній 60 років, а за паспортом — 45.
— Юра во-от такой парень! — регоче й піднімає великий палець догори.
Хлопець дозволяє зайти у двір їхнього з матір'ю будинку на вул. Калиновського. На будці написана кличка собаки — "Пуля", поряд на приземкуватому сараї слово "Гараж", там стоїть велосипед. Юрій показує на літеру "ж":
— Вот на такую букву называется место, в котором мы живем.
Вулицею йде ще одна сусідка Сиканових — Лідія Малишева, літня, в пуховій хустці. Скаржиться, що через копанки сім'я залишилася без убиральні — вуличний туалет пішов під землю.
Кіно про Сніжне називає правдивим.
— У меня старший внук на "дырке" работает. В Кировское (сусіднє місто. — "ГПУ") ездит. Рассказывает: "Лежу там и молюсь, чтобы пронесло, потому что надо грошики". Бывает, сумку угля привезет, а когда и ничего.
Місцеві розповідають, у місті нелегальних копанок і зараз повно. Коли в легалізованій копанці чи на "дірці" гине людина, її дістають, миють, переодягають і вивозять на межу з Луганською областю, імітують загибель на дорозі.
Юрій Сиканов запрошує поговорити у будинку материної подруги. За кухонним столом показує родинні фотографії. Баба схожа на кінозірку — з гарним годинником, прикрасами. Дід стоїть біля "волги", він за радянських часів керував місцевим заводом "Хіммаш".
— Бабушка погибла в аварии, когда папе было три года. Дедушка потом женился три или четыре раза. Но за папой ходили на цыпочках. Если бы с детства не давались папе деньги без труда, может, была бы другая жизнь.
Батько Юрія, Олександр Сиканов, лікувався від наркоманії, останні роки хворів. Помер 2004-го — у 42, за рік після діда. Юрій розказує, обом досі не поставили надмогильних пам'ятників.
— Нам жить негде, а у дедушки была квартира в центре. Бабушка, дедушкина жена, в феврале этого года умерла. Я позвонил узнать, а мне говорят: "Квартира давно не ваша".
"Сталінка" в центрі Сніжного. Володимир Сиканов жив у трикімнатці.
— У бабушки твоей долги были, — літня сусідка прочиняє двері. За поріг не пускає. — Она и дедушкину машину продала, и в банке кредит взяла, а хозяин игровых автоматов эту квартиру у банка выкупил.
Юрій розпитує про речі, які були у дідовій квартирі.
— Библиотека там действительно шикарная — на всю стенку. Насчет остального не знаю.
3 
1
Коментарі
6