3 квітня на столичному майдані Незалежності прощалися з молодшим сержантом 17-го батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади 49-річним львів'янином Дмитром Годзенком на позивний "Годзила".
Прийшли понад тисячу осіб. Зносили квіти, плакали. У натовпі декілька разів вигукували: "Герою і вірному синові України Дмитру Годзенку — Слава! Слава! Слава!".
— Будьте прокляті ті, хто кинув цю міну. Ви та всі ваші діти, — голосила Людмила Філіпович, 80-річна мати Годзенка.
Боєць загинув 31 березня о шостій ранку під час мінометного обстрілу в селищі Зайцевому на Донеччині. Наступного дня батальйон мали вивести на ротацію.
— 30 березня увечері ми зустрілися. У Зайцевому готували евакуацію родини з лінії вогню, — згадує волонтер 43-річний Василь Будик. Веде переговори щодо звільнення полонених. — Обійнялися, поговорили. А вранці його не стало. Хлопці спали в будинку, готувалися до ротації, передавали позиції. Та їх накрили. Діму поранило осколком у живіт. Подробиць я не питав.
— Він був дуже добрий та веселий, із загостреним почуттям справедливості. Через зріст (2,06 м. — ГПУ) його побоювалися. Але знайомі знали, що ніколи не образить, — каже 25-річний син загиблого, журналіст Олексій Годзенко. — Його навіть зайцівська та майорська "вата" хвалила. Бо провів їм світло й тепло. Був справжнім командиром, хоча й сержант. Якщо приїздили волонтери чи журналісти, зустрічав, годував, водив.
— Діма — бізнесмен, але все залишив і поїхав захищати країну, — продовжує Василь Будик. — Один із найкращих солдатів, яких бачив. На початку 2015-го я мав зустріч на "нейтралці" з бойовиками. Приїхав до наших і спитав, хто прикриє. Вийшли "Годзила" та ще декілька. Був такий об'ємний, що ледве вмістився в машину. Я розумів: якщо накриють, може серйозно постраждати. Думав: "Як буде вискакувати?"
Ми не знали, хто на тому боці, яка провокація може бути. Хлопці зайняли позицію за 50 метрів за мною, у полі. Це ближче до блокпоста бойовиків, ми бачили їхніх снайперів. Лютий, говорили дві з половиною години, холодно. Але ніхто не пожалівся.
"Годзилу" поважали навіть сепаратисти, бо не порушував слова честі. Це було вище за життя. Хлопці у вільний час відбудовували житло місцевим із того боку — фактично за свій рахунок. Роздавали їжу, корм для тварин. Це Діма організував. Виходив і домовлявся про припинення вогню. Ми для них були фашистами, а тут ставлення змінилося докорінно. Особисто передавав тіла загиблих бойовиків без будь-яких умов. Якщо міг, то сам виїздив.
Навіть після чуток про "Барні" (що капітан поліції полку спецпризначення "Миротворець" Олександр Ільницький загинув у січні в Зайцевому в засідці бойовиків. — ГПУ) йшов і допомагав. Людина з великою душею, яка ні разу не була замішана в контрабанді чи іншому беззаконні.
У Діми було два поранення — легке в руку, важче — у спину. Повернувся воювати. Ми ще жартували. Мовляв, він такий великий, що коли поруч щось падає, обов'язково зловить. На жаль, так і сталося.
21 березня президент Петро Порошенко нагородив Дмитра Годзенка орденом "За мужність" III ступеня. Раніше він отримав звання "Народний герой України" від волонтерів, медаль від УПЦ КП "За жертовність і любов до України" та нагрудний знак "Гідність і честь" від союзу ветеранів силових структур "Звитяга".
Годзенка поховали в Києві на Лук'янівському військовому цвинтарі.
2 
1
Коментарі