Чи далеко від смутку до розпачу?

— Це щось середнє між "сумую" і "прагну", — пояснює мені приятель значення грузинського слова menatrebi. — Узагалі грузинські слова тяжко перекласти.

Мабуть, таке слово — прояв національного характеру. Коли щось викликає сум, треба побороти обставини й добитися бажаного.

Згадую ще одне слово на позначення печалі, яке мені дуже подобається, — португальське saudade — "содад". Українською його можна перекласти так: "світла журба через те, на що не можеш вплинути". За легендою, походить із тих часів, коли португальські моряки вирушали в далеку подорож і подовгу не знали, як там ведеться їхнім родинам. Сумували за ними — і пливли собі далі. Півсвіту відкрили й завоювали.

А який буває український сум? В Оксани Забужко є рядки: "ГУЛАГ — коли ти голосиш: "Мій смутку, мій падку!" — й нема кому втямить, в якій це ти мові кричиш". Це вже такий розпач, що пробирає до кісток. Бо, пише поетка в тому ж вірші, "Ми всі — таборові. Сто років тривать цьому спадку. Шукаєм любови, знаходим — судомні корчі".

Український сум може бути густий, глибокий і безпросвітний. Так, ніби зійшлися докупи смуток, журба та печаль. І злилися в таку тугу, що до розпачу лишився один крок.

×