Правда така, що наша держава недостатньо дбає про українську мову. Все починається і закінчується велемовними пустопорожніми фразами. Нас, носіїв української, до сьогодні ще багато хто трактує як дивакуватих аборигенів. Ми ще й досі як соняшник до сонця повертаємо голови на почуте українське слово. Донині не скасовано горезвісний закон Ківалова, який ганьбить цілу націю.
"Виступ, якого не передбачувала Адміністрація та піарники президента", — під такою назвою опубліковане в інтернеті відео промови директора видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га" 55-річного Івана Малковича на врученні Шевченківської премії. Воно відбулося в Національному музеї Тараса Шевченка 9 вересня. Малкович узяв слово після того, як отримав нагороду від президента Петра Порошенка. Хоч розпорядник оголосив: "Церемонію завершено".
Малкович отримав премію в номінації "Література, публіцистика, журналістика" за збірку "Подорожник з новими віршами". За чотири дні відео переглянули понад 130 тис. осіб. Пропонуємо вам скорочену версію промови.
Нерідко на вулицях наших зрусифікованих міст до мене підходять люди і російською мовою дякують за книги. Але ж книги мої українські! В такий спосіб люди дають зрозуміти: вони за те, щоб їхні діти навчалися й читали українською мовою.
Мусить бути закон, який захистить право кожного українця отримувати всі послуги рідною мовою: від крамниць і громадянських установ до глянцевих видань, радіостанцій і телебачення. Усі без винятку програми повинні вестися українською мовою, окрім чітко виписаних винятків для кримських татар і кількох інших національних меншин. Потрібно звести до мінімуму вивіски мовою агресора. Надто ті, зі знущальними назвами на зразок "Вареничная Катюша" — начебто москаль щодня і щогодини безчестить нашу безталанну Катерину.
Кажуть, мовний закон може комусь зашкодити. Це неправда. Шкодить його відсутність. Скільки чудових сучасних українських пісень ми відкрили для себе, відколи вступив у дію закон про квоти! Колись навічно молодий Назар Гончар, пишучи про перевертня у бузині, завершив свого вірша Шевченковим рядком, але в іншому написанні: "Та соловейко не за тих".
І справді, соловейко не за них. Адже відомо, що мова — найважливіший маркер національної самоідентифікації. Може видозмінюватися прапор, герб і навіть, на превеликий жаль, територія. Але, як цитувала Леся Українка слова Томаса Девіса: "Нація повинна боронити мову більше, ніж свою територію. Втратити рідну мову і перейняти чужу — це найгірший знак підданства".
В часи Другої світової війни прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль обговорював зі своїми урядовцями бюджет. Вони хотіли урізати видатки на культуру на користь армії. Політик обурився: "А що ж ми тоді будемо захищати?" На жаль, нашим урядовцям далеко до Черчилля. Вони не розуміють, що тільки тут, між цим небом і цією землею народилися такі слова, як "жито", "Дніпро", "човенце", "мрія". І тисячі інших прекрасних слів.
Усе налагодиться тільки тоді, коли українська мова лунатиме всюди. Коли ми перебуватимемо в океані рідної мови. Можливо, я утопіст, але подібна думка висловлюється в нашому інформаційному просторі все частіше. Якщо тут буде українська мова, то в нас буде лад. А якщо — ні, тут буде вічний "Путін", як би він не називався. Адже сказано: "На початку було Слово". А воно, як відомо, формує свідомість. І з цим словом ми неодмінно повернемося до самих себе і нарешті повнокровно з'явимося на культурній карті світу.
У моїй скромній книзі, яка сьогодні удостоєна такої високої відзнаки, є річ про дивовижну особливість української абетки. Вона починається з "Ангела", а закінчується "Янголом". І вони обидва мовби захищають нашу абетку — від "А" до "Я". Такого нема у жодній мові. Але іноді, на жаль, навіть їхнього захисту замало. Бо цей захист повинна гарантувати українська держава. Коли ми матимемо гідний захист і мови, і держави, тоді нарешті
Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
2 
1
Коментарі