66-річний директор приватного експериментального конструкторського бюро "Фантомаш" Анатолій Сінозацький сконструював міні-копію установки для переробки сміття, на якій із побутових відходів виробляє паливо. З тонни побутового сміття можна отримати 200–300 літрів штучної нафти, 200 кубометрів газу і до 200 кг технічного вугілля.
Прилад нагадує самогонний апарат — діжка, труби, відро, краник. Але замість алкоголю вона жене зі сміття нафту, газ та вугілля.
— У бак можна завантажити до п"яти кілограмів сміття, — показує винахідник.
Він орендує приміщення на заводі мостових технологічних конструкцій у Сарнах Рівненської області.
— Сміття спершу треба посортувати. Але якщо до баку потрапить щось зайве — не біда. На якість нафти скло чи метал не вплинуть, — каже Сінозацький.
Зношені шини дають 50% палива, пластикові пет-пляшки та поліетиленові пакети — до 80%, опосередковане сміття — 30%.
Сміття закидають у перегінний контейнер — він герметичний. Перш ніж потрапити до реактора, сміття проходить через три шлюзи. Всередині воно нагрівається до 400 градусів Цельсія. Тверді побутові відходи обвуглюються без полум"я, стають напівкоксом. Інші хімічні сполуки за відсутності кисню руйнуються та перетворюються на парогазову суміш, яка конденсується у спеціальному холодильнику. Потім охолоджений конденсат по шлангу переходить в інший контейнер, де осідає смолисто-вугільною масою. Звідти через спеціальний краник крапає штучна нафта. 20% газу, який не конденсується, виходить із холодильника окремою трубкою. Єдиний залишок — зола. Її об"єм не перевищує 12% від вихідного об"єму сміття.
Установка сама себе забезпечує енергією — працює на газі, який виробляє.
Установка сама себе забезпечує енергією
Штучна нафта нічим не поступається природній. З неї так само можна отримати як високооктановий бензин, так і солярку. А штучне вугілля можна перегнати на синтез-газ, і далі на рідке паливо, технічний піровуглець або паливні брикети. Ними можна опалювати грубку.
На основі своєї технології Сінозацький планує побудувати у Сарнах сміттєпереробний завод. Для цього потрібно 2 млн грн.
— Завод повністю окупиться через 15 місяців після запуску, — переконаний Анатолій Михайлович. — На великій установці можна буде переробляти тонну сміття за годину, або 8 тисяч тонн відходів на рік. Одна людина продукує їх щодня 500–700 грамів.
На майбутньому заводі відходи сортуватимуть за видами. Чорні метали збиратимуть великим магнітом, кольорові вибиратимуть вручну. Картон піде на макулатуру, подрібнений склобій — на інші заводи, а з будівельних матеріалів формуватимуть бетонні блоки і тротуарну плитку.
У конструкторському бюро разом з Анатолієм Михайловичем працює дружина Людмила, син Юрій і донька Світлана. Усі вони мають вищу технічну освіту. Глава сім"ї свого часу придумав випускати торфобрикети з кам"яним вугіллям — паливо для грубок. Однак після аварії на ЧАЕС торф став радіоактивним і завод зупинили.
Дзвонить телефон. Сінозацький з кимсь довго сперечається і кладе слухавку.
— Зацікавились моєю розробкою промисловці з Дніпропетровська, — каже. — Але хочуть побудувати систему вже до опалювального сезону. Це нереально.
Анатолій Михайлович збирає зі столу документи. Час їхати із сином та дружиною до Рівного — на зустріч із можливими інвесторами.
У Миколаєві пальне виробляють із суміші відходів полімерів
— Ідея переробляти сміття на паливо — не нова, я лише її модернізував, — каже Анатолій Сінозацький. — Наші прадіди переробляли березу на дьоготь. Нині проектами з переробки покришок займаються луганчанин Анатолій Язєв, а ще колеги у Києві, Харкові, Павлограді, Кривому Розі.
У Миколаєві працює експериментальна установка. За добу зі 150 кг суміші відходів полімерів вона виробляє 105 кг пального собівартістю 60–70 коп. за літр. Потім отримане пальне розділяють на низькооктановий (76-й) бензин, дизпальне і легкий мазут.
У Японії паливо отримують, переганяючи списані автомобільні шини. Схожий завод побудували у Голландії. У фермерів збирають покришки і переробляють їх на солярку.
2 
1
Коментарі