— Я падаю, — промовляє 52-річний Олександр Бондаренко і з його грудей виривається хрип. Спочатку з рук летить згорток-немовля, потім актор падає. 29 січня грає на сцені Київського театру ім. Лесі Українки у виставі "1001 пристрасть, або Дрібниці життя" за мотивами оповідань Антона Чехова. Глядачі завмирають: думають, так треба за сценарієм.

— Викличте "швидку"! — на сцену вибігають кілька колег Бондаренка, серед яких його дружина актриса Надія Кондратовська.

Просять глядачів вийти із зали. Актори намагаються робити непритомному непрямий масаж серця і штучне дихання.

— Він гіпертонік, 52 роки, судини не готові до такого захворювання. 1-2 хвилини — і все. Ми приїхали — він уже був мертвий, — зітхає лікар "швидкої". — Точна причина смерті поки що не відома.

Олександр Бондаренко — заслужений артист України. Народився 11 вересня 1960 року. Грав у театрі, знімався у серіалах.

— Під час трагедії я не був у театрі. Олександр знепритомнів у своєму передфінальному діалозі. У виставі грали з дружиною подружню пару. Практично всі 20 хвилин він перебував на сцені, дуже напружена роль, — зазначає керівник літературної частини театру Борис Куріцин. — У нього кожна роль була закінченою, довершеною, відточеною до дрібниць. Це був актор-феєрверк.

— Как — умер? Да не может быть! Перезвоните через полчасика, пожалуйста, в себя немного приду и успокоительного выпью, — каже телефоном актриса Лариса Кадочнікова, 75 років.

— 50 років — це не вік для чоловіка, це тільки світанок, у повному соку був, — говорить, зойкаючи, за 30 хв. — Позавчора репетирували з ним "Ангелочка...", Олександр роль мого чоловіка у ній виконував. Мали грати у четвер. Виставу вже скасували. Сиділи теревенили, сміялися, говорили, як добре рік минув. Звернула увагу на його нову куртку: на спині були якісь значки дивні. Думаю: який модник. У нас із ним дружні стосунки були. Колись розповіла йому, що Ван Ґоґ — мій улюблений художник. А в нього родичка в Голландії живе. Він звідти привіз мені чашку з його малюнками. Обдарований артист був, ще й режисерські здібності мав. Він трохи повнуватий, але пластичний, стрибав, як пір'їнка. Жодного разу не чула, щоб про когось сказав недобре. А голос був такий, що не те, що на естраді — в опері міг співати. Мають із Надею сина-підлітка. В театрі він для дружини великою підтримкою був і захистом — жінці тут дуже важко. Гріх так говорити, але для актора смерть на сцені — це найкраща смерть.

×