"Я зраділа, обняла дочку: слава Богу — бронхіт"

4 листопада в Маріуполі на Донеччині відбувся найчисельніший екологічний мітинг за всю історію міста.

— Люди вышли бороться за чистый воздух, — каже координатор ініціативної групи "Дайте кислорода" Максим Бородін, 34 роки. — Мы не просим экологического рая. Приведите в порядок предприятия, чтоб чувствовать себя людьми, а не быдлом в затхлой каморке.

Два найбільші металургійні комбінати області — "Азовсталь" і "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", що забруднюють навколишнє середовище — належать мільярдеру народному депутату від Партії регіонів Рінату Ахметову.

— Ситуація з викидами стала неконтрольована, смог накриває все місто, а не тільки райони біля заводів, як було раніше, — продовжує Максим. — Так що закликати особливо людей не треба було. Дійшло до точки кипіння. Мітинг спеціально провели після виборів, щоб не звинуватили: "Це політика, ви — проплачені".

Усі поліграфісти, рекламісти, ті, хто працювали зі звуком, — допомагали без грошей. Тільки підписів на мітингу зібрали 13 тисяч, а всього прийшли, думаю, тисяч 15 людей. Стільки не було ніколи ні за які гроші.

Петиції з вимогами розіслали 17 адресатам, зокрема власникові комбінату, міській владі, президенту України, партії зелених Європарламенту.

— Це конкретні пункти. Зокрема, зупинити на аглофабриці — від неї забруднень найбільше — одну з агломашин і поставити повноцінний фільтр.

10 листопада аглофабрику на "Азовсталі" зупинили на місяць.

— Реально стало легше дихати, — продовжує Максим. — Хоча слабо віриться, що поміняють фільтри. Там усе в такому запущеному стані, що спеціалісти кажуть: "Почистити трубу неможливо, треба зрізати і ставити нову".

Маріуполь — місто на березі Азовського моря. За даними на 1 березня цього року, тут мешкають 485 783 людей.

Один із центрів металургії та машинобудування, найбільший морський порт в Україні. Належить до п'ятірки найзабрудненіших міст. На металургійних комбінатах ім. Ілліча і "Азовсталь" працюють 35 і 13 тис. людей відповідно. Середня зарплата у місті — 3405 грн, пенсія — 1686 грн. Безробітних у місті — 0,9%.

У парку Приморського району Маріуполя гасають діти дошкільного віку, спускаються з гірок, катаються на велосипедах. Цей район вважають найчистішим. Однак і його останні два роки став накривати смог.

— У нас есть ориентир. Если телевышку заволакивает, что и не видно, значит, нужно бежать домой, прятаться, — 34-річна Ольга Антоненко, з довгим хвилястим темним волоссям, показує на телевежу. Погода ясна й сонячна, її добре видно. — Сегодня мы дышим.

Ольга сама виховує 3-річну дочку Анастасію.

— У нашому місті завагітніти — проблема, — сідає на зелену лавку, спиною до сонця. — Мої однокласниця і колега зробили ЕКО (штучне запліднення. — "ГПУ"). Половина подружок перед тим, як завагітніти, два-три роки лікувалися, щоб хоч щось зачепилося.

Ольга каже, що дочка постійно хворіє:

— За три місяці у садочку ми були 10 днів. Зараз у групі із 25 дітей щодня ходять троє-п'ятеро. Хоч садок у чистому районі. Недавно наші заводи чергову порцію гидоти в повітря викинули і 15 дітей у лікарню попали. Я теж поїхала з Настею в пульмонологію (відділення, де лікують легені й верхні дихальні шляхи. — "ГПУ"). У черзі ми були єдині, кому не поставили діагноз "пневмонія". Сказали: "бронхіт". Бо ми погуляли того дня менше за інших. Я так зраділа, обняла Настю: "Слава Богу — бронхіт". Нас відправили додому, бо з таким розкішним діагнозом місця в лікарні нема. Там і так двоє людей на ліжко.

Ольга показує фото на телефоні: весь холодильник заставлений ліками.

— Щогодини, а то й кожні півгодини треба щось приймати: бронхоімунал, препарати від кашлю, пирскачка для горла — за день точно більше 10 разів. Перед сном дитина каже: "Мама, я не пила сиропчик, как же я буду спать?". Через те, що часто п'є ліки, у неї слабкий шлунок. Треба приймати препарати для нього. Інакше доведеться сісти на антибіотики, а потім місяць відновлювати флору. І так постійно. Лікарі ставлять діагноз: ГРЗ,  а що там насправді — ніхто не знає.

Виїжджати з Маріуполя Ольга не збирається.

— Продам квартиру за копійки — зараз житло подешевшало, в центрі коштує 22 тисячі доларів. Хіба за ці гроші десь влаштуєшся? І де гарантія, що дитина не хворітиме в іншому місті? А тут роботодавець терпить мене, знаючи, що дочка постійно на лікарняному. Раз у тиждень — як мінімум. Працюю на приватника, перекваліфікувалася в бухгалтера, щоб вести справи вдома.

×