На в'їзді до міста Сніжне монументальний напис: "Славься, шахтеров племя!". Вул. Леніна, 12.00. В одноповерховому генделику біля старого автовокзалу п'ють горілку з пластикових стаканчиків.
— Вы с Донецка? — чоловік років 50 у потертій шкірянці зазирає в очі. Йому хочеться поговорити. — С утра мотаешься, шо собака в поисках кости. Грыжу вырезали, а пенсию оформить не могу — надо сунуть комиссии 4 тысячи. А где возьмешь? Устроился на фабрику без трудовой. Обещали 1200, кинули 800. Проезд по городу подняли — уже 2-3 гривны. А мэру ничего не надо, кроме своего кармана. Работы нет, денег нет — из-за того и спиваются люди.
Сніжне розташоване за 100 км від Донецька. За радянських часів тут жили 100 тис. людей. Тепер — на третину менше. Люди виїжджають на заробітки — переважно до Росії.
У центрі міста непоказна будівля, подібна до супермаркету. Це — нічний клуб "Варна". Вхід коштує 50 грн. Навколо клубу — відкриті каналізаційні колодязі, люки покрали на метал.
Новий автовокзал — біля 9-поверхівок у мікрорайоні Черьомушки. На вході висить державний прапор. Усередині темно. У метрових діжах для рослин нічого не росте. Автомат із кавою не працює. На дверях із написом "туалет" висить замок. Приклеєний папірець: "Туалет 1,5 грн, обращаться в кассу".
Біля міської ради стоять три джипи "тойота" та "ніссан". На третьому поверсі — дошка пошани "Эти люди делом живы". Крайній праворуч — портрет мера Олександра Дороніна.
Сивий заступник міського голови Володимир Кучерявенко схожий на психотерапевта Анатолія Кашпіровського:
— Выживаем. Было 10 шахт перед развалом СССР. А каждая шахта — это поселок. Предприятие закрылось, и людям некуда деться. Есть до десятка мелких частных шахт. А из больших — "Ударник" и "Заря".
Біля шахти "Ударник" на лавці сидять двоє чоловіків.
— Работа в городе есть — вот на этой шахте платят 6 тысяч в месяц, — говорить 23-річний Валентин. — Я пішов би, але треба переучуваться. Доки батьки годують — неохота.
— А мне мать сказала: "В шахту не пущу", — додає 21-річний Дмитро. — На копанках розбалувались, за день можна 400 гривень заробити. У нас у школі кожен другий працював. У мене і мати, і батько в 1990-х на "дірках" вкалували. Зараз трохи легше. Батько шахтарську пенсію має, а мати — в "Електричних мережах".
Секретар міськради Олена Петрухіна, блондинка років 45, каже, що 2000 року закрили чотири вугледобувних підприємства. П'ять тисяч людей втратили роботу.
— Робота в місті є на підприємствах "Мотор Cіч", машзаводі, хіммаші, — пояснює вона. — І на приватних шахтах. Та декому краще в "дірці", бо там ніяких вимог: захотів — ідеш на роботу, не захотів — спиш. Можна п'яним прийти. І живі гроші платять щодня.
6000
гривень щомісяця платять на державних шахтах у Сніжному. Їх залишилося дві. У місті є: кінотеатр, три супермаркети, нічний клуб, дві газети, пологовий будинок, 15 шкіл, 26 териконів, які горять.
340
людей отримують допомогу з безробіття у Сніжному. Річний бюджет міста — 192,1 млн грн. У місті живуть 71,2 тис. людей. 60% із них — пенсіонери. Офіційних мільйонерів немає. Приватні шахти, супермаркети тримають донеччани, кияни та дніпропетровці.
2 
1
Коментарі
2