На трасі Київ — Чоп 33-річний Юрій Вощук простояв у 30-кілометровому заторі 28 год. Це сталося неподалік села Дуб'є, за 15 км від міста Броди на Львівщині.
Юрій живе в Києві. Працює комерційним директором у фірмі з продажу будівельної техніки. Їхав зі столиці до Львова по роботі власним "фордом".
— Не было никаких знаков с неба, как говорят, или предчувствия, — розповідає. — Звичайний день, погода погана, мело. Дорога напіврозчищена, але їхати можна. О п'ятій вечора в суботу заїхав у Броди на заправку випити кави. Тут мені чомусь прийшла думка заправитися. В баку бензину було якраз доїхати до Львова. Налив повен. Завдяки цьому не замерз наступної доби.
Юрій від'їхав від заправки 15 км. Зупинився біля синього вказівника з написом "село Дуб'є". Навпроти була одна хата. Збоку загальмував туристичний автобус Стрий — Відень.
— Переді мною було кілька джипів, — продовжує Вощук. — Кажуть, там якась фура поперек дороги. За 20 хвилин намело снігу до коліс. Перед машиною до ранку утворився замет до 2 метрів заввишки. За мною у "тойоті" стояло подружжя львів'ян.
Юрій що 2 год. лопатою відкидав сніг від дверцят і з капоту. Туристи виходили з автобуса, діти грали в сніжки.
— О сьомій вечора набрав номер 101. Сказали: "Ми знаємо, працюємо, чекайте допомоги". Після 21.00 слухавки не брали. У неділю я вже до них не дзвонив. Зателефонував знайомим до обласного управління доріг. Заспокоїли: "Усе нормально — тримайся, визволимо". Перші години я не хвилювався. Подзвонив до товариша, з яким давненько не спілкувався, до другого. Набалакався, посміялися. Набрав жінку, запитав, як діти. Мені пощастило, бо батарея була заряджена, і мав спеціальну зарядку до мобільного від акумулятора. Зате інтернет на телефоні через перевантаження не працював. Радіо теж не ловило. Новини й інформацію дізнавався через друзів телефоном.
Опівночі за "фордом" Юрія стояли десятки авто. Завірюха посилилася.
— Я зрозумів, що вночі нас ніхто не врятує. Подзвонив ще раз дружині. Сказав, що зранку точно виїду, а поки що передрімаю в машині. Ні на хвилину не заснув. У голові крутилося: "Засну — машину замете повністю снігом, не зможу відкрити двері й вийти. Авто не побачать рятувальники, і я можу загинути". Виходив чистити сніг. Мав півтора літра мінералки із собою. У перший день всю випив.
О шостій ранку почало світати. Водії виходили з машин, питали одне одного про запасні каністри з паливом. Хто мав — ділився. Жінок та дітей пересадили в тепліші автомобілі. Багато пасажирів перейшли до туристичного автобуса. У ньому було достатньо пального, щоб обігріти салон.
— До мене не просилися в авто, а так — прийняв би, — каже Юрій. — Машину не вимикав ні на хвилину. Раз пробував. За 15 хвилин — дубак. Подумки дякував Богу, що напоумив мене заправитися. Виходиш з авто — за 5 хвилин ти сніговик. Залазиш до машини — все тане. Сидіння мокрі, під ногами калюжа. О сьомій ранку зрозумів, що ми нікому не потрібні. Треба бити тривогу. Маю знайомих на телеканалі "Інтер". Вони розпитали про ситуацію, ввечері це все показали в новинах. У той час "еменесники" звітували, що годують людей бутербродами та відкопують авто. Жодного з них я не бачив.
Зранку Юрій Вощук з іншими водіями та пасажирами автобуса пішли до розташованої неподалік траси хати. Там живуть чоловік із жінкою, їхній син і баба.
— Зранку до вечора вони смажили картоплю, відкрили понад 10 банок із маринадами на зиму, салом, — розказує водій. — Постійно робили чай, заварювали липу, топили піч. Жодної ціни не називали. Люди тицяли гроші їм за ікони, під скатертину. Вранці в хаті грілися водночас близько 30 чоловік. Я їв смажену картоплю. Буду їхати повз них — ще раз зайду й подякую, привезу подарунків.
У неділю після обіду Вощук пройшов півкілометра вперед затору, спілкувався з водіями. Хтось сказав, що в машинах двоє жінок народили. За 8 км у бік Львова була заправка. Водії ходили туди з каністрами. За кілька годин там вимкнули світло — кабелі порвало через сніг.
— Коли стемніло, я по-справжньому налякався, — згадує Юрій. — Перспектива бути тут ще одну ніч мене жахала. Тоді прийшла в голову така думка. Я — заможний, у мене в кишені тисяча гривень, кредитки й депозити в банку. Крута машина. Але зараз усе це не має жодного значення. Переоцінка цінностей настала повна.
О 21.00 із сторони Бродів приїхали військові на УАЗах та снігоочисних машинах.
— Меншого звання за майора на погонах я не бачив. Усе було чітко організовано, — каже Юрій Вощук. — Оцінили ситуацію, дали правильні команди. Мій "форд" узяли мужики на руки й відставили вбік. Один одному помагали. Нарешті помалу рушили. Спереду йшов ротор, він сніг відкидає набік. Далі — колона автомобілів. На "уазику" збоку їхали військові. Швидкість — 10 кілометрів на годину. О десятій вечора були в Бродах.
Перед Рівним заїхав на заправку.
— Кажу: "Налийте так бензину, щоб лилося з машини". З переляку купив упаковку "Снікерсів" і 10 літрів води. Навіть не їв, так хотілося скоріше доїхати в тепле місце. Заночував у готелі в Рівному, до Києва повернувся в понеділок.
Бажано возити два кілограми піску
Про найпотрібніші речі в автомобілі під час подорожі взимку на далекі відстані розповідає 30-річний Євген Середницький, директор столичної школи контраварійного водіння "Корда-профі":
— Мають бути дроти для підкурювання, буксирувальний трос, ліхтар, шкребок для видалення криги зі скла та щітка для змітання снігу. Бажано мати каністру із зимовою омивною рідиною для скла.
У пригоді стануть антибуксувальні килимки. Можна возити 2 кг піску. Не завадить саперна лопатка для роздовбування льоду та прочищення від снігу невеликої колії. Сірники, дві ковдри й кілька пар теплих шкарпеток потрібні пасажирам у разі довгої зупинки. Далекобійники возять цеглину, облиту мастилом. Її можна підпалити. Через годину загасити. Деякий час вона грітиме.
3 
1
Коментарі
26