У білоруських магазинах повно української олії та цукерок

10

Фото: Фото: Олена Потоцька

24-річна юрист з Полтави Олена Потоцька разом з подругою подалася на вихідні автостопом у Білорусь.

"Кордон з Білоруссю називаєтсья "Нова Гута – Нові Яриловичі" – два села по обидва боки кордону. Треба заповнити міграційну карту: прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, мету візиту – підкреслюємо "туризм", кількість днів. Якщо більше трьох, то потрібно офіційно зареєструватися в міліції. Це складно зробити, тому є багато фірм, які за гроші пропонують фіктивну реєстрацію. В Мінську на вокзалі купа оголошень "реєстрація", як у нас "квартира".

Трикілометрова нейтральна зона між Україною і Білоруссю, за словами дівчини, сіра: на одному кінці – бігборд білоруською - "Ласкаво просимо до Білорусі", з іншого "Ласкаво просимо в Україну", тільки в українському запрошенні відпала одна буква.

"Білоруси, які підвозили, виявилися всі веселі і привітні. У Білорусі більше хороших доріг, ніж у нас. Біля траси в білорусі два метри від дороги вправо-вліво - ліс і болото. Такий пейзаж не змінювався кілометрів 200. Якби нас там застала ніч, не було б навіть, де поставити намет. Звернули увагу, що трасою їдуть цілі каравани бусів, напхані людьми. Виявилось, це білоруси вертаються з Хмельницька. Там вони на базарах скуповують речі значно дешевше, ніж їх можна купити в Білорусі."

На мінське метро дівчата встигли, тому що воно працює до першої ночі.

"Наступного дня ми переконалися, що в Мінську - "Радянський Союз форева", хоча вже повно неформалів. Архітектура страшна. А тамтешній палацом культури треба дітей лякати. Він виглядає як саркофаг чи павук-спрут. Вразило, що на вулицях дуже мало людей, на відміну від Києва. У них центральні вулиці і проспекти ніколи не перекривають на вихідні. Коли повернулася в Україну, було тісно. В тамтешньому супермаркеті "Першотравневий" відчули себе у власному "Сільпо". Олія вся українська, цукерки українські – дешевші і кращі за білоруські. Коли я побачила, що мій білоруський друг смажить на полтавській олії "Диканька", відчула гордість", - розповіла Олена.

Назад дівчата їхали без грошей і теж автостопом. Останні білоруські рублі витратили в Мінську.

"Один водій розповідав, що працює в селищі Дрозди будівельником. Це наче українська Конча-Заспа: там живе Лукашенко і купа наворочених дядьків. Він був реально злий на владу, казав, що його дружина з двома вищими освітами отримує на наші гроші близько двох тисяч гривень. Розповідав, як в білоруській армії вчать голосувати солдат. Напередодні виборів президента кажуть: "У бюлетені буде написано "Лукашенко". Якщо ви за Лукашенка, то ставите плюсик, якщо проти, то ставите навпроти нього галочку."

Надвечір водій висадив нас на узбіччі біля ліска і застеріг, щоб були тут обережні, тому що в цьому місці часто трапляються дівчата легкої поведінки: "Стережіться, щоб і на вас не подумали". Ми не дуже боялися, тому що з великими наплічниками, і в дорожньому. Попрощалися і присіли на узліссі перекусити за метрів 20 від дороги. Раптом зупиняється біля нас іномарка, двоє хлопців опускають віконне скло і запитують: "Девушки, вы работаете?" Нам перехопило подих, а потім я серйозно заявила, що ні. Вони не зрушили з місця. Ми злякалися, що нас таки змусять працювати. Закричали їм, що туристи. Лише після цього вони поїхали.

×