Чи не єдина незручність, яка виникла у мене під час тижневого перебування у Лондоні, трапилася в аеропорту. Щоб пройти паспортний контроль довелося вистояти чергу як на 8 березня до квіткового магазину. Коли побачила перед собою величезний натовп, то дуже пошкодувала, що Україна не є країною ЄС. Поки ми — українці, росіяни, американці, канадці, японці, корейці, сенегальці та інші представники країн Африки — повільно рухалися лабіринтом з чорних перегородок, європейці спокійно ступали на британську землю.
До речі, всі адекватно сприймали ситуацію. Претензії були тільки у росіян та українців.
"Ми що не люди? Чи приїхали сюди з країни третього світу?" - обурювався чоловік років 40.
Ось нарешті і моя черга. Англієць у формі та окулярах жестом підкликає до себе.
"Так, ви це зробили!", - з посмішкою вітає мене англійською. Трохи несподівано, я думала прикордонники позбавлені почуття гумору. Питаю, чи тут постійно такі черги для громадян країн не ЄС.
"Ні. Час від часу бувають, але не часто. Дайте, будь-ласка, ваш паспорт. Мета вашого візиту?"
І тут мене понесло. Розповідаю, що дуже хочу потрапити на футбольний поєдинок, а саме матч-відповідь чвертьфіналу Ліги чемпіонів "Челсі" - "Бенфіка". Чоловік відразу уточнює за кого я буду вболівати. Кажу, що за лондонців, оскільки це колишній клуб нашого Андрія Шевченка.
"Шева? Він ще грає? Я думав, він уже закінчив кар'єру гравця. А за яку команду він виступає? Київське "Динамо"? Це ж його перший клуб. Отже повернувся догравати додому."
Додаю, що Андрій ще гратиме за збірну України на Євро-2012. Мій новий знайомий повертає мені паспорт зі штампом і бажає гарно провести час у Лондоні.
От і день матчу "Челсі" - "Бенфіка". За три години до гри вирушаю на "Стемфорд Брідж". У вагоні метро їдуть португальські фани, всю дорогу співають. Місцеві з посмішками спостерігають за галасливими пасажирами.
Поблизу стадіону розташовані численні паби. Там вболівальники обох команд очікують наближення матчу, п'ють пиво і роблять прогнози. Біля одного з пабів фанати "Бенфіки" намагаються пояснити місцевим поліцейським чому їх команда краща за "Челсі". Ті слухають португальців і посміхаються у відповідь.
Біля самого стадіону помічаю чоловіка у футболці з сьомим номером і прізвищем "Shevchenko" на спині. Поки я його фотографую він швиденько проходить стюардів і заходить на арену. Досі шкодую, що не змогла його зупинити і взяти коментар.
У той момент мене більше хвилювало, як мені потрапити на матч. Намагалась акредитуватися, послала заявку. Мені ввічливо подякували за мій e-mail і цікавість до "Челсі", але "кількість місць для журналістів обмежена, тому ми змушені вам відмовити". Принаймні відписали.
На той час вільних квитків у продажі вже не було. У Києві це питання зазвичай вирішують завдяки перекупникам. У Лондоні з цим складніше. Скільки не ходила навколо арени нікого з них не знайшла. Натомість бачила таких же як і я. Один чоловік стояв відразу біля виходу з метро і з молитвою в очах запитував про зайвий квиток.
Хоча не сумніваюсь, що перекупники таки є і в Лондоні. Чула, як хлопець говорив про мобільному, до речі російською, що "знайшов квитки у перекупників, дорого коштують, підвозь гроші".
Обираю альтернативний варіант. Прямую до входу для преси, розповідаю працівнику клубу свою історію і прошу допомоги. Мовляв, раз я вже тут, то може на стадіоні знайдеться місце для мене.
"Нам дуже шкода, але нічим допомогти не можемо. Якби я мав квиток, то дав би його вам. Цей матч викликав великий ажіотаж. Приїжджайте до нас на ігри чемпіонату, там буде для вас місце. Якщо хочете, то можу покликати керівника прес-служби, але ви почуєте те саме, що я щойно сказав".
Мабуть, у той момент потрібно було заплакати. Може тоді б мене таки пустили на стадіон.
Після "Стемфорд Брідж" я ще побувала на "Емірейтс" та "Вемблі". Подивилася на стадіони тільки зовні. У той час англійці готувалися до Великодня, тому на аренах не проводили екскурсій.
Обидва стадіони розташовані недалеко від станцій метро. Біля обох встановлені пам'ятники футбольним легендам.
На "Емірейтс" сподобалися величезні фотографії зірок клубу. Світлини Олега Лужного, який виступав за команду з 1999-го по 2003-й знайти не вдалося. Не забув "Арсенал" і про вболівальників. Навколо арени розвішані фотографії найвіданіших прихильників клубу.
Сподіваюсь наступного разу я побачу хоча б один з цих стадіонів вже зсередини.
5 
2164
Коментарі
7