Перебування на вітчизняному курорті вимагає нахабства і везучості

У вересні відпочивала на курорті в місті Миргород на Полтавщині. Туди їдуть заради мінеральної води та лікувальних торф'яних грязей. Найкращим часом для оздоровлення вважають осінь та весну – тоді мінеральна вода дає найкращий ефект. На цьому курорті буваю майже щороку.

Цього року склалося враження, що тут все намагаються поставити на фінансову основу. Гроші заробити хочуть, а якісні послуги надавати так і не навчилися.

Путівку оплатила за місяць до приїзду. Телефоном мене кілька разів запевнили, що гроші прийшли і за мною заброньований номер. Приїжджаю зранку. Ха. Місць немає. Біля реєстратури натовп, всі вимагають поселення. Їм пропонують почекати трохи: день, два, три. Люди нервують. Бо кожен день коштує щонайменше 250 грн. При цьому медсестра в реєстратурі, відповідаючи на телефонні дзвінки, люб'язно щебече: "Так-так, приїжджайте". Бо начальство, кажуть, їм заборонило відмовляти потенційним клієнтам.

На курорті проблеми вирішуються у два способи: або вам пощастить, або треба влаштовувати скандал. Тоді усі розуміють, що їм попалася "особєнно нєрвная женщіна" і починають якось ворушитися. Ну напевно є третій спосіб, дати трохи грошей, але я його не спробувала.

Отже, місць немає. Мене селять у тимчасову кімнату. Нею може бути кабінет лікаря, де нема прийому. Або кабінет для медитацій, де стоїть 12 ліжок і купа людей швендяють туди-сюди і вдень, і вночі – приїжджають, переселяються. Немає ні шафи, ні ванної, ні туалету.

Пробула я там до вечора. Вже 9 вечора, а поселять в номер мене ніхто й не думає. І коли вже йшла з думкою "рознести эту халабуду вдребезги и пополам", тобто закатати скандал, мені пощастило. Випадково звільнився номер.

У ньому два ліжка, дві тумбочки, стільці, шафа і ванна-кутик із туалетом. Двері в туалет відчиняються зі страшним скреготом. Коли хтось один встає вночі, то інший обов'язково прокидається. Викликали майстра. Він пошаманив, змазав. За кілька днів двері з'їхали з нижньої завіси. Перекосилися так, що не зачинялися взагалі. А що? Нащо двом жінкам зачинятися одна від одної.

Під умивальником весь час набігала калюжа. Десь протікало під ванною. До речі, сама ванна – це ще один шедевр. Отвір, з якого має виливатися вода, коли ванна переповнюється, був заткнутий пластмасовим стаканчиком. Труби іржаві. Сантехнік сказав, що із калюжею нічого не зробить. Номер треба ставити на капітальний ремонт. Але хто ж його послухає? Це ж гроші!

На деякі процедури утворювалися величезні черги. Сидіти в одній можна було 2 год. Хоч більшість персоналу працюють до 14.00-15.00.

Багато років з курорту на залізничний вокзал ходив безкоштовний автобус. Пішки туди не дістанешся та ще й з торбами — інший кінець міста. Рейс відмінили — затратно, мовляв. Брать по 2 грн за проїзд, мабуть, не додумалися. Зате тепер до поїзда можна виїхати тільки машиною. І що цікаво — на курорт заїжджає тільки одна служба таксі. Їхати 5-7 хвилин, коштує 25 грн. Питаю у водія — чого тут працює лише одна служба. "Так це ж фірма головлікаря курорту", каже той. Ну панятнєнько.

Я пробула там три тижні. І задля справедливості треба сказати, що в Миргороді все таки є що подивитися. Біля бювету з мінеральною водою великий вольєр з павичами. На озерці - чорні та білі лебеді, качки. У тепліші дні на сонечку гріються десятки черепах. У місті багато скульптур із гоголівськими персонажами, біля них люблять фотографуватися. Гарні краєвиди відкриваються над річкою Хорол. Чудернацькі квіткові клумби. Із рослин викладені портрети Шевченка, Гоголя, церковні бані. Трохи далі за курортом є березовий гай, по якому можна покататися у кінному фаетоні.