49-річний письменник Євгеній Ясенов - автор книг про Донецьк. Він виріс по сусідству з Ринатом Ахметовим в селищі Октябрське. Ім'ям Ясенова назвали один з міських териконів. Письменник проводить екскурсії для іноземців.
"С Аликом Греком я встречался лично, когда работал в многотиражке шахты Октябрьская. Дело было в 1988-м. Редактор послал меня в его магазин, где шла торговля куртками "Аляска", тогда эта коммерция выглядела интересно и свежо. В закрома меня долго не пускали. В результате Грек меня принял и глядя своими незабываемыми глазами – неподвижными и неживыми - произнес: "Об этом писать не стоит".
Зустрічаємося з Ясеновим на площі, яку місцеві називають Пожарною, як і на початку 20 століття. Хоча офіційно вона називається площею Дзержинського.
У Донецьку в назвах збереглося багато імен "сталіністів", які ухвалювали розстрільні вироки. На місці колишньої пожежної каланчі на Пожарній стоїть пам'ятник залізному Феліксу (Дзержинському-ред.). До нього не кладуть квітів навіть комуністи в радянські свята.
- Это домик юзовского купца Красика, торговца продуктами и кирпичами, - несподівано повідомляє письменник, вказуючи на будівлю обласної міліції, яка розташована поряд з Дзержинським. До неї зробили величезну прибудову, яка за розміром перевищує стару частину десь в 30 разів.
В місті уціліли менше 10 будинків "Юзівського періоду", які хоче зберегти письменник. Будинок купця Гореліка на вул. Октябрьскій – серед таких. Кажуть, комерсант Горелік був спонсором революції, прихистив підпільну друкарню. Але після революції примара колишнього власника терзала пролетарів. Привид старого з сивою бородою з'являвся в кутовій вежі будівлі та вимагав її повернути.
- Неправду говорят, будто Донецк строили каторжане и уголовники. Его создали свободные люди. Они ехали сюда в конце 19 века из средней полосы России и ближайших украинских губерний спасаться от голода. Донецк похож на Дикий Запад. Он как Лос-Анжелес, возник из испанской деревеньки, куда на волне золотой лихорадки хлынула толпа. Так и мы - возникли, когда здесь нашли уголь.
По проспекту Дзержинського спускаємося до каламутної місцевої річки Кальміус. На бетонних плитах біля річки намалювали величезне графіті. 15-метрову "Жовту субмарину" з пісні "Бітлз" та поруч 20-метрове Лохнеське чудовисько.
- Вот это я рассматриваю, как проявление хороших творческих потенций. Мэрия только стоимость красок ребятам компенсирует, - коментує письменник.
Разом заскакуємо в тролейбус, щоб проїхати зупинку по проспекту Ілліча.
- Проехать 1 остановку, не заплатив, чисто донецкая привычка, - сміється Ясенов. – Это справедливо. А за что тут платить?! Не стану отрицать, что донецкий человек не самый культурный, но при благоприятных условиях из него может вырасти Вадим Писарев. Папа у пацана, что жил на заброшенной улице поселка Ветка, был шахтером, а выросла звезда мировой величины.
Крокуємо по головній вулиці міста - Артема, повз обладміністрацію.
- Слышал, что под этим зданием существует подземелье, по площади равное самому 12-этажному строению администрации. Его построили в начале 80-х с учетом тогдашних норм гражданской обороны. Там можно пережить конец света. Но сколько я не пытался туда проникнуть – ничего не вышло.
- А вот это место я называю Европейский перекресток, - зупиняємося на перехресті пр. Хмельницького та вул. Артема. - Возникло стихийно, но делится на 4 национальных угла. Вот Свято-Преображенский собор, он поставлен на месте кладбища, где во время войны хоронили немецких солдат – немецкий угол. Напротив элитный жилой "дом Гауди" – это испанский угол. Через дорогу - французское кафе "Латинский квартал", а вот английский – "Ливерпуль" и памятник "Битлз". Один донецкий человек так любил "Битлз", что когда у него появились деньги, воплотил эту любовь в целый комплекс.
Фігури музикантів на студмiстечку технічного університету по одягу та зачіскам відповідають рокам народження бітломаніi - 1963-1964. Проте Джон Леннон зображений в окулярах, які почав носити пізніше. Він стоїть з витягнутою вперед рукою і гітарою за спиною, як в кліпі на пісню "Hello Goodbye". На бас-гитарi Пола Маккартни шість кілочків, хоча гітара чотириструнна, а у Леннона на гітарі кілочків немає зовсiм. Але прихильники вважають, що донецький пам'ятник кращий за британські.
Йдемо повз міськраду. Біля її фасаду встановлена копія московської Цар-гармати.
- Наша пушка на 6 см короче оригинала, – каже Ясенов. - Это было условие москвичей, у них спрашивали разрешение на эту копию.
Зупиняємося біля пам'ятника Артему - засновникові Донецько-Криворізької республіки. Він обернений лицем до вулиці свого імені. Ліва рука видається трохи вперед.
- Вот здесь у иностранцев случаются приступы истерического смеха, - говорить пісьменник.
Обходимо монумент ліворуч, зупиняємося трохи позаду. Поверх штанів у Артема звисає голий дітородний орган.
- Возможно, таков был замысел скульптора. Потому что уж очень неестественно у Артема вывернут палец, - каже письменник.
Від Артема по проспекту Миру спускаємося до терикону, який розташований через річку від "Донбас Арени". Ясенов каже, що якщо туди піднятися, стадіон буде видно як на долоні.
Терикон - це гора з породи, подібна до смітника, бо складається з відходів гірської справи. Письменник підкорив 40 териконів. Вважає, що на териконах варто зробити оглядові майданчики.
- Все, кого я туда поднимал, были в неописуемом восторге.
Підйом на деякі "гори" зв'язаний з ризиком для життя.
На горящих терриконах идут испарения, воняет химией и сероводородом, можно провалиться в пустоты и сгореть к чертовой матери... Но те, где растет зелень, безопасны. В Донецке много интересных терриконов. Например, есть с железным оленем на вершине.
У парку навкруги "Донбас арени" метуть прибиральники. Ідеально чисто. Через кожні три метра встановлені таблички, які забороняють пити та палити. Окрім нас двох, немає гуляючих.
- Наша "Арена" - сооружение из другого мира. Люди специально приезжают в Донецк ради нее. Я видел несколько знаменитых стадионов – олимпийский в Риме, стадионы "Челси" и "Арсенал" в Лондоне. "Арсенал" построили примерно тогда же, когда и "Донбасс Арену". Но с нашим стадионом не сравнить.
Розмовляємо з письменником про донецький менталітет.
- Донецкие стоят друг за друга, неважно - плохие или хорошие. Объясняется это тем, что на шахтерских поселках, где чаще растут донецкие люди, жизнь была жесткая. А Донецк состоит из удаленных от центра поселков, которые развивались сами собой, а потом административной волей их соединили. Хотя есть такие места, которые еще лет 20 не считали себя частью города. Например, я обнаружил, что в кубке СССР по футболу в 1946-47 году существовали отдельные команды Шахтер-Рутченково и Шахтер-Сталино. Поселок Рутченково самостоятельно участвовал в кубке СССР, хотя давно входил в состав города.
Запитую, де окрім териконів можна знайти в Донецьку ознаки шахтарського духу. Виявляється, ця тема зараз не в моді.
- Труд шахтера девальвировался, а современный город стремится выглядеть респектабельно.
1 
2164
Коментарі
107