Цієї осені група українців із 15 по 30 вересня сплавлялися річками Кавказу: Кубанню, Оксаутом, Лабою й Білою. Це Адигейський та Карачаєво-Черкеський райони Росії. Спускалися двома катамаранами й каное.

— Це була солянка: шість людей зі Львова, двоє з Полтави, по одному з Тернополя й Білої Церкви та водій автобуса, — розповідає Тарас Білошицький, 32 роки, керівник сплаву і президент туристично-спортивного клубу "Манівці". Спілкуємося з мандрівником у львівській "Дзизі". — Їхали автобусом із Тернополя до Маріуполя, потім у бік Кубані на Карачаєво-Черкеси. Власний транспорт розвантажував похід. Інакше спорядження та їжу мусили б нести самі.

Найперше сплавлялися річкою Кубань, аби побачити, як колектив взаємодіє.

— Неважко було й на канйоні Аманхіт, його ще називають Аманніхт — у перекладі це погане або сумне місце. Тут 16 тисяч карачаєвців протистояли іранській навалі. Для сплаву місце погане, бо річка впадає в тіснину, ще й каміння багато. Вода була невисока, тому складнощів ми не відчули.

Також за день пройшли річку Оксаут. Складніше було на Лабі. Через низький рівень води проглядалося каміння. Та й береги були вузькими. Якщо катамаран не може на повній швидкості пропливти між стінками, мовою мандрівників це негабарит, легко пошкодити його.

— Зазвичай річка збирається в каньйон із висотою стінки до 12 метрів. Між ними ширина від 3 до 6 метрів, катамаран має поміститися. Але ж вода тече неспокійно. При нас дерево почало крутити й пішло під воду. Підводні течії дуже мінливі.

Тарас пояснює, найнебезпечніша для людини "пінна бочка". Це великий вир, де верхні шари — суцільна піна. Дихати неможливо й плавати теж. Аби вибратися, хтось із берега мусить стрибнути у воду. Це називається "топити живця".

— Того, хто пірнає, на вудочці тримають із берега. Найважче перебороти страх і стрибнути в той казанчик. У поході ми лише тренувалися рятувати.

Найважчим для сплаву Тарас Білошицький називає Гранітний каньйон. Він має вимиті високі стінки під 2 метри і шостий ступінь складності. До цього мандрівники сплавлялися лише річками четвертого-п"ятого ступенів , як-от Лаба й Оксаут.

— Ще й знову впала вода. Це було б суцільне стрибання з каменя на камінь. Ширина між стінками каньйону 1,5 метра. Аби не пошкодити катамаран, хлопці вистрибували й перебігали на берег. Це швидше кумедно, ніж складно. Хоч були місця, де ми входили у повороти із зазором 10–12 сантиметрів. При більшій воді було б набагато складніше. Вижили б, звичайно, всі, але катамаран за тисячу євро пішов би спати.

Хоча йшли здебільшого горами, диких звірів не траплялося. Раз бачили слід ведмедя. Пригадує, що найнеприємнішими виявилися зустрічі з чиновниками.

— То взагалі ментовська держава. Без паспорта нереально кудись пройти. Найбільше транспортна міліція домахувалася. Після дорожньої автоінспекції у Росії це найбільший рекет.

Раз бачили слід ведмедя

Каже, консульство України допомагало. Міліціонери вимагали реєстрації, однак її потрібно робити лише за перебування у Росії більш ніж 90 днів.

— Натомість вразила місцева гостинність. На Кавказі незнайомі люди пропонують рибу й відпочити удома. Їжа дуже смачна, все природне. Воду з річок пили. Виробництва там немає, населення невелике, в тому камінні викопати колодязь неможливо. Наші річки брудніші.

Після повернення Білошицький не їв йогуртів, каже, відчував хімію.

— У поході їли борщі, каші, макарони й багато цибулі. Дівчат же з нами не було. Картоплю не брали, бо важка й багато місця займає. У нас і так майже 86 кілограмів у рюкзаках було. Зубну пасту розраховували, бо одна на всіх.

З місцевих страв куштували айран — кисломолочний напій, схожий на кефір. Свіжий він солодкавий, а що довше зберігається — кисліє. Смакували великими млинцями з сиром або м"ясом — хітчинами.

— Звичайно, брали ліки від застуди, алергії, бинт, зеленку. Хоча сплавлювальникам скоріше загрожує утоплення, ніж хвороба.

Кожен рік кавказькі річки збирають свій урожай утоплеників, як і наші карпатські.

×