Київська журналістка з Національного радіо 44-річна Галина Бабій повернулася з робочої поїздки до Ірану.
— Із Києва дісталися до їхньої столиці, Тегерана. Звідти відразу полетіли в Есфахан — стару іранську столицю XVII–XIX століть. Там є величезна площа Імама, — розповідає Галина Бабій. — Вона тягнеться на 513 і сягає завширшки 163 метрів. Це друга за величиною площа у світі, після пекінської Тяньаньмень.
По периметру площі працюють народні умільці: різьбярі, ткачі-килимарі, майстри по металу. Можна подивитися, як вони клепають мідний посуд, чеканять срібні блюда, тчуть вовняні й дорогі шовкові килими. Є крамнички з порцеляною і національним одягом. Галина купила там вовняну шаль з орнаментом за $8. Каже, що іранці охоче торгуються.
В Ірані не побачиш простоволосої жінки. Вони носять хіджаб — ісламську жіночу хустку, вбрання з рукавами до кисті, штанці, що повністю прикривають ноги. Так іранки одягаються з десяти років і до смерті. Іноземних жінок теж попросили одягти хустку ще в літаку. Інакше не дозволили б вийти з аеропорту. Цього одягу ніде не можна було знімати. Хіба на самоті в готельному номері.
У магазинах можна розплачуватися доларами
— В аеропорту та деяких магазинах один вхід — для чоловіків, інший — для жінок. Це закони країни, ми мусили їх дотримуватися. Хоч жінки там водять автомобілі, розмовляють по мобільних телефонах, працюють в офісах, знімаються в кіно, — пояснює Галина.
Мораль іранців базується на принципах: харум, хальоль і макрух. Це означає — заборонено, можна і не вітається. Заборонено жінці бути без головного убору. Чоловікам можна носити європейські костюми, але краватки — не вітаються. Їх одягають хіба що іранські бізнесмени, які працюють з європейськими чи американськими партнерами.
Галина Бабій жодного разу не міняла гроші в іранському пункті обміну валют.
У тамтешніх магазинах можна розплачуватися доларами. А здачу дають іранськими грошима за офіційним курсом. Зі специфічних "сувенірів" журналістка привезла додому спеції (найдорожчу у світі пряність — шафран та корицю, вилущену прямо з дерева) і горіхово-фруктову суміш: фісташки, арахіс, мигдаль, зелений продовгуватий ізюм, біле іранське драже, сушену шовковицю та шматочки кураги.
— Заходиш у крамничку, а там стоять мішки з різними міксами, — розповідає. — Вибираєш, насипаєш у кульок, тобі зважують. Кілограм коштує 10 доларів.
Бабій розповідає, що іранці їдять багато свіжих овочів: помідори, огірки, оливки. Листя салату в них велике, як лопух, і дуже соковите. Українцям довелося спробувати і специфічні напої, зроблені з йогурту або кефіру. Вони присолені, з часником. Але головна страва — це кебаб із баранини або курятини. І рис, який подають до всіх страв, як гарнір. Крім фруктів, на десерт подають огірки.
Візу отримати дуже важко
Віза до Ірану коштує трохи більше 35 євро. Але отримати її практично неможливо. Львів"янин Ігор Губіліт разом із друзями 2005 року хотіли отримати іранську туристичну візу. Їм відмовили.
Знайомі Ігоря, досвідчені російські мандрівники, про іранські візи жартують: "Може, через півроку буде, а може, взагалі не буде". Так нібито секретарка іранського посольства у Москві відповідала представникам їхньої Академії вільних мандрівок. Вони теж збиралися поїхати до Ірану. Хлопці мусили дістатися до Вірменії і за десять днів там отримали візу. Ігор Губіліт додає, що також можна їхати через Баку (Азербайджан).
Жоден український туроператор поїздок до Ірану не пропонує.
— Іран — не туристична країна, — пояснює Олена Руденко, 38 років, заступник директора столичної агенції "Кий Авіа". — Вони зі свого боку нічого не роблять, щоб зацікавити наших туристів. Може, через нерозвинутий сервіс або з політичних міркувань.
4 
35413
Коментарі
1