18-річний Святослав Михайлюк — атакувальний захисник команди "Канзаз Джейхоукс", яка грає у студентському чемпіонаті США з баскетболу. Спортсмена вважають найперспективнішим серед українських. Два тижні провів у рідних Черкасах.
Торік ви поїхали до Америки. Які враження від цієї країни?
— Я там не вперше. Два роки поспіль їздив у спеціальні літні табори, мріючи стати гравцем університетської команди. Минулого літа це вдалося. Америка запам'яталася доброзичливими людьми. Запросто покажуть, допоможуть, якщо чогось не знаєш. Відчуття, що тут людина людині справжній друг. Ну, і, звісно, архітектура. На Черкаси мало схоже.
Ви мали можливість перейти до престижного клубу і вже зараз заробляти серйозні гроші, але обрали навчання в університеті. Чому?
— Так, зараз моя стипендія — 400 доларів (8,6 тис. грн. — "ГПУ") у місяць. Університет забезпечує необхідним — житлом, їжею. Можу індивідуально попрацювати з репетитором, якщо щось не зрозумію. Репетиторів кожному гравцеві команди надає університет. Теж безплатно. На цьому етапі мені всього вистачає, не відчуваю сильної потреби в грошах. Коли отримую стипендію, довго думаю, на що витратити. Пам'ятаю, що на першу купив джинси. На цьому етапі я сконцентрований лише на вдалому виступі. Хочу наступного року бути обраним одним із клубів Національної баскетбольної асоціації — НБА.
Які ще були варіанти продовження кар'єри?
— Після Кубка світу (відбувся торік у серпні-вересні. — "ГПУ") кликали до "Реала" та "Барселони". Знаю, що мене хотіли бачити російські клуби. Але я варіант з Росією не розглядав.
А якби не потрапили до американського університету, кому віддали б перевагу?
— Якщо чесно, мені байдуже, за яку з цих команд грати. Не відчуваю такого протистояння, як у футболі. Якби був футболістом, стовідсотково вибрав би команду Мессі — "Барселону".
Ваші батьки мають відношення до спорту?
— Жодного. Батько — викладач історії в Черкаському національному університеті. Мати — вчитель біології у школі. А рідних братів та сестер у мене немає.
Був найвищим у другому класі, й учитель фізкультури запросив мене займатися баскетболом. Сподобалося.
У другому класі міг із центру майданчика до кільця докинути. Був спортивним хлопцем, брав участь у багатьох змаганнях, грав за футбольну команду школи. За "Черкаські Мавпи" почав виступати школярем. У 16 років поїхав на чемпіонат Європи. У 17 зіграв на Кубку світу в Іспанії. Став наймолодшим баскетболістом за всю історію турніру. Шкода, що ми не змогли вийти з групи, бо поступилися Фінляндії. Зате я грав проти збірної США, про що мої партнери по університетській команді лише мріють. Ми поступилися американцям, без варіантів, здається, 28 очок. Хлопці з "Канзасу" заздрять мені. Розпитують про рівень зірок.
Ви добре почали сезон у "Канзасі". Мали достатньо ігрового часу, але на фініші сезону з'являлися на майданчику періодично. Чому?
— Я наймолодший у команді. Дійсно почав гарно, але потім далася взнаки не найкраща фізична форма. Не маючи "фізики", в американському баскетболі робити нічого. Зараз набрав кілька кілограмів. Сподіваюся не втратити у швидкості. Хлопці, які грають на моїй позиції, провели вдалий сезон. Напевне, їх влітку оберуть клуби НБА.
За яку команду НБА мрієте зіграти?
— У принципі — неважливо. Але якщо міг би обирати — то це "Сан-Антоніо" (торішній чемпіон, клуб, що порівнюють з футбольною "Барселоною". — "ГПУ").
В НБА грають українські легіонери — Олексій Лень, Кирило Фесенко. Підтримуєте з ними стосунки?
— З Фесенком я не знайомий, тому ніяких контактів немає. З Леньом часто зідзвонюємося, обговорюємо певні моменти гри. Збираємося влітку провести спільні тренування. Що з цього вийде — побачимо.
Хто ваш ідеал у баскетболі?
— Раніше я чув багато розповідей про гру Олександра Волкова чи Арвідаса Сабоніса. Але зараз мій ідеал — захисник "Ґолден Стейт" (чемпіон НБА. — "ГПУ") Стеффен Каррі.
1 
1
Коментарі