Життя зомбі

— Ти що, плачеш? — мати підходить до мене і пильно вдивляється в обличчя. — Невже через те, що він програв?

Я відвертаюся від неї і вичавлюю з себе:

— Не програв, а травмувався.

Йдеться про серба Новака Джоковича, нині найкращого тенісиста світу, мого улюбленця, який був головним фаворитом чемпіонату США. Я давно мрію про те, щоб один із турнірів "Великого шолома" одночасно виграв він і наша Еліна Світоліна.

Чемпіонат США — важкий турнір. І для тенісистів через високу вологість у Нью-Йорку, і для європейських уболівальників. Головні матчі відбуваються вночі. На два тижні я відкладаю всі справи та поїздки й починаю жити за американським часом. День плутаю з ніччю, ходжу, як зомбі, через недосипання. Робота здебільшого йде на морально-вольових, а коли Джокович з ушкодженим плечем не може продовжити матч 1/8 фіналу — вона взагалі стоїть.

Хочеться псіханути і все кинути, опинитися десь на краю світу й відпочити. Але Еліна ще в грі. Остання надія, хоча коли дивишся на її "сітку", то розумієш: українка в чудовій формі, але у півфіналі на неї очікує сама Серена Вільямс — найкращий гравець у історії жіночого тенісу. І я розумію, що шансів обмаль, проте в ніч на п'ятницю таки дочекався старту матчу. 2:00. Останній акорд нещасливого ЮС Оупен-2019.

Після 30 хвилин перегляду сон мене таки зморює. Останнє, що пам'ятаю, перш ніж провалитися в нього: Серена веде гру й забиває нашу Еліну глибокими та потужними ударами під лінію. А головне — рухається на корті так, наче не їй цього місяця виповниться 38 років.

Уранці кидаю оком на підсумковий результат і не дивуюся: на цьому турнірі до фіналу Серена не щадила нікого.

Зітхаю з полегшенням. Це закінчилося. Думки про "шоломи" слід відкласти до 20 січня, коли стартує черговий турнір. Добре, що в Австралії. Там головні матчі відбуваються зранку за нашим часом.

І я уже не буду зомбі.

×