Срібний призер чемпіонату Європи-1988 Віктор Пасулько, 47 років, уже майже 20 років мешкає в Німеччині. Коли телефоную йому на мобільний, чую у відповідь "я" ("так" — німецькою). Однак і російську уродженець Закарпаття не забув.

Чому з одеського "Чорноморця" ви перейшли до московського "Спартака", а не до київського "Динамо"?

— До Києва мене запрошували тричі. Помічники Валерія Лобановського — Михайло Коман, Володимир Веремєєв та Юрій Роменський — постійно дзвонили. Роменський навіть приїжджав до Одеси. 1986 року я дав згоду на перехід до "Динамо". Однак потім сталася аварія в Чорнобилі, а дружина на той момент була вагітна. Відверто кажучи, ми злякалися й обрали Москву.

Тодішній керівник України Володимир Щербицький не перешкоджав вашому переїзду з Одеси до столиці Радянського Союзу?

— Були такі побоювання. Поділився ними з головним тренером "Спартака" Костянтином Бєсковим. Він сказав, що все владнає. Свого часу Бєсков мав прямий доступ до кабінету Костянтина Черненка — генерального секретаря ЦК КПРС. Хоча той уже помер, зв"язки у спартаківського тренера залишилися.

1988 року Лобановський взяв вас на чемпіонат Європи. Спартаківця, який відмовив київському "Динамо". Рідкісний випадок.

— Так, але ж 1987 року я провів непоганий сезон. Ми стали чемпіонами, обігравши "Динамо" в Києві. Хоча, звичайно, якби перейшов до "Динамо" зіграв би за збірну більше матчів. Можливо, поїхав би і на Кубок світу-1986. Але не скаржуся: 1988 року грав у великій команді. Після виграного півфіналу в італійців їхній тренер Адзельо Вічіні зайшов до нашої роздягальні. Кожному потис руку, а Валерію Васильовичу сказав: "Дякую за урок, синьйоре Лобановський".

На тому чемпіонаті ви забили один м"яч — у ворота Англії у третьому матчі групового турніру. Згадуєте той гол?

— Так. Вася Рац прострілив, а я замкнув. А на поле вийшов, замінивши Ігоря Бєланова.

Чи могла тоді збірна СРСР у фіналі обіграти Нідерланди і взяти європейське золото?

— Ми у них виграли в груповому турнірі. Двічі за два тижні перемогти команди такого класу — важко. Це визнав навіть Лобановський.

Скільки "коштувало" те срібло?

— Лобановський довго вів перемовини з міністром спорту СРСР і таки досяг того, що гравцям основного складу виплатили 15 тисяч марок (на той час $ 7,5 тис. — "ГПУ"). А тим, хто виходив на заміну, — 7–8 тисяч доларів.

Коли ви востаннє бачилися з Лобановським?

— Наприкінці 2001 року. Збірна України, очолювана Валерієм Васильовичем, грала проти Німеччини плей-офф за право вийти на Кубок світу. Лобановський попросив допомогти з інформацією про суперника. Зробив усе, що міг, але шансів в України не було — 1:1 у Києві та 1:4 в Дортмунді. Німці потім у фінальному турнірі завоювали срібло.

Як оцінюєте свою тренерську кар"єру?

— Її важко однозначно оцінювати. Закінчивши тренерські курси в Кельні, майже чотири роки тренував збірну Молдови. Робив би це і далі, але на ті гроші сім"ю було важко прогодувати — працював майже на громадських засадах. Потім рік пробув в азербайджанському "Хазарі". Посіли друге місце в чемпіонаті. Мав іще річний контракт, однак власники клубу самі захотіли керувати процесом. Нині треную "Юнкердорф" німецьку команду четвертого дивізіону і допомагаю головному тренерові збірної Греції Отто Регаґелю — збираю інформацію про майбутніх суперників греків. Кожні два тижні зустрічаємося з Регаґелем. Він обов"язково згадує матчі свого "Вердера" з "Чорноморцем" 1985 року. Тоді одесити виграли і пройшли далі в Кубку УЄФА. Але за два роки "Вердер" узяв реванш у мого "Спартака". Причому в Москві ми перемогли — 4:1. Напередодні повторного матчу до Бремена приїхав Гаральд Шумахер, друг Ріната Дасаєва. Усю ніч хлопці "працювали" над сумками з алкоголем. Вранці я не впізнав на зарядці Дасаєва, Суслопарова, Євгена та Бориса Кузнєцових.

Кілька років тому ви стали громадянином Німеччини. Чому?

— Старшого сина Віктора забомбардували повістками до армії з російського посольства. Тоді й подали документи на отримання німецького паспорта. Син відслужив у німецькій армії альтернативну службу — у будинку престарілих допомагав людям.

Де ви з дружиною познайомилися?

— Навчалися в одній школі. Наші батьки були добре знайомі. Розписалися вже в Одесі. Я хотів би туди повернутися. Попрацювати в "Чорноморці". Або в ужгородському "Закарпатті".

1961, 1 січня — Віктор Пасулько народився в селі Ільниця Іршавського району Закарпатської області
1982 — став гравцем одеського "Чорноморця"
1985, лютий — одружився з Оксаною
1987 — перейшов до московського "Спартака"
1988 — виграв срібло чемпіонату Європи
1990 — підписав контракт із німецькою "Фортуною" (Кельн)
2002 — очолив збірну Молдови
Має двох дітей — 21-річного Віктора та Максима, 17 років

×