Вівторок, 21 березня 2017 00:45

"Три рази просив Суркіса відпустити мене з "Динамо"

Автор: ФОТО З САЙТА www.pp.vk.me
  Олександр Призетко зіграв п’ять матчів за національну команду України. Торік тренував харківський ”Металіст”
Олександр Призетко зіграв п’ять матчів за національну команду України. Торік тренував харківський ”Металіст”

Із 46-річним Олександром Призетком, головним тренером "Металіста 1925", який виступає в чемпіонаті серед аматорів, говоримо в Харкові після тренування. Команда займається на полі місцевого університету.

Під час тренування ви ­зробили зауваження футболісту за лайку. Мовляв, ще раз і він піде з поля. Ви серйозно?

— А як інакше? Якщо вони хочуть рости й перейти в іншу команду, то має бути дисципліна. Зрозуміло, іноді слова вириваються. У нас є штрафні санкції. Зокрема, й матеріальні. За лайку, необґрунтовану жовту картку, запізнення на тренування чи гру. Я готую гравців так, як це роблять професійні клуби.

Штрафи в нас символічні — 50–100 гривень. Але їх функція — привчити гравців до дисципліни та самоконтролю.

Чого б хотіли досягти в кар'єрі тренера?

— Поки що працюю з молодими футболістами. Хочу, щоб вони грали на високому рівні, переходили в сильні клуби й дійшли до збірної України. Кожен гравець мріє потрапити в національну команду.

Ми виступаємо в аматорах. Це перший і найнижчий рівень, але треба з чогось починати. Щороку хочемо підніматися вище — аматорський футбол, друга ліга, перша, прем'єр-ліга. Якщо говорити про особисті амбіції, то мене це влаштовує. Але багато речей залежать від керівництва.

"Металіст 1925" має стосунок до зниклого після минулого сезону "Металіста"?

— Ні. У нас зовсім інша команда й інша історія. Той "Металіст" ще винен усім гроші. Я півтора року там безкоштовно працював.

У нас немає своєї бази й автобуса. На виїзні матчі замовляємо транспорт.

Що собою представляє аматорський футбол в Україні?

— Якщо робити висновки на основі нашої зони, то рівень досить пристойний. Здебільшого команди фінансують аграрії. Не можу сказати про висококласні умови чи інфраструктуру. Та поля досить хорошої якості, стадіони маленькі, але доглянуті. Всі команди мають свою форму. Вболівальники приходять на матчі.

Ваші гравці займаються ще чимось, окрім футболу?

— Мої підопічні — це молоді люди, які навчаються. Ми так побудували роботу, щоб гравці могли спочатку піти в навчальні заклади, а тоді на тренування. Хоч виступаємо в аматорах, але я своїх футболістів вважаю професіоналами. Тренуємося майже щодня. Маємо лише один вихідний на тиждень.

Я бачу, хто боїться грати. Тоді обіймаю й розмовляю з гравцем. Пояснюю, що нічого страшного не станеться, якщо він помилиться. Ми тут для того, щоб навчитися.

Це мені в київському "Динамо" не можна було помилятися. Були ще троє футболістів на моє місце. За одну помилку ти міг надовго сісти на лавку запасних. Тоді в команду збирали найкращих з усієї України. На кожне місце було по три-чотири людини. В "Динамо" я відчував себе скутим. Мене з команди ніхто не виганяв. Сам пішов. Я три чи чотири рази ходив до Григорія Суркіса та просив, щоб мене відпустили.

Ви провели за збірну України п'ять матчів — усі товариські й на виїзді. Чому так ­вийшло?

— Потрапив у той час, коли Україна лише стала незалежна. Наша збірна не грала у відборах на великі турніри. Тоді в нас взагалі було мало матчів. Пригадую турне у США й окремі товариські зустрічі. Федерація футболу не бачила стимулу збирати ­команду частіше, адже не було до чого готуватися.

Якою тоді була збірна?

— Емоції переповнювали, коли виходив на поле у футболці національної команди. Але великого ажіотажу навколо збірної не було. На той ­момент вона нікому особливо не була потрібна. Не мали нормальної екіпіровки. Або могли отримати її на збір, а потім забирали.

Востаннє ви грали за збірну на початку ­2000-х. Про що футболісти тоді розмовляли на зборах?

— Сергій Ребров у той час виступав за "Фенербахче", Андрій Шевченко — за "Мілан". Шева розповідав мені про фінал Ліги чемпіонів, у якому його команда перемогла "Ювентус" у серії пенальті. Зокрема, про свої емоції, які він пережив у тому матчі в Манчестері. Я говорив про "Чорноморець" із Новоросійська, за який тоді ви­ступав.

Із Ребровим ми взагалі товаришували та проводили разом час. Шевченко був молодший від нас. Коли грали за "Динамо", Андрій виступав за другу команду.

Тоді бачили в Шевченку майбутню зірку?

— Вперше побачив Андрія в матчі за "Динамо-2". Він виділявся з команди — швидкий, із набором якостей, якого немає в основної маси футболістів. Йому тоді було 17 років. При мені Шевченко дебютував у Лізі чемпіонів. Забив "Баварії", коли ми програли вдома — 1:4.

Але таких неординарних гравців було багато. Хтось думав, що зможе грати все життя завдяки таланту. А Шева багато працював. Він зробив успішну кар'єру потом і кров'ю. Талант треба підживлювати роботою. Тим паче тепер, коли футбол став швидкий. Раніше можна було виїхати завдяки майстерності. Зараз це неможливо. Якщо ти не готовий фізично, то буде важко. Незважаючи на те, яка в тебе світла голова.

Влітку Шевченко очолив збірну України. Тоді багатьох здивувало, що команду довірили недосвідченому тренеру.

— У нього багато ігрового досвіду. Хоча це й різні речі. Андрій не почав працювати у збірній одразу після завершення кар'єри гравця. Він вчився, їздив у різні клуби. В нього широке коло знайомих тренерів, яким він може зателефонувати й запитати поради. Протягом своєї кар'єри працював із багатьма іменитими наставниками. Ще один важливий фактор — сильні помічники. Після зіграних матчів усі відзначають зрушення у кращий бік.

Минулого сезону мене поставили головним тренером "Металіста" на останні чотири матчі. До того я працював у "дублі". Ці поєдинки фактично нічого не вирішували. Але перед першою грою я скинув 4 кілограми. До цього команда програла з рахунками — 0:1, 0:3, 1:8 і 0:5. І що робити? Я теж був без великого досвіду.

Зібрав команду. Ми досить швидко знайшли спільну мову. Багато залежить від того, як на тебе відреагують футболісти. За тих чотири матчі ми здобули сім очок і три гри зіграли на "нуль". Такого від нас ніхто не очікував.

Не думаю, що за такий короткий час тренування на щось сильно вплинули. Все впирається у психологію. У футболістів опустилися руки. Ніхто навіть не посміхався. Моїм помічником був Максим Калиниченко. Ми веселі хлопці та швидко додали команді емоцій.

Важко було, бо гравці не отримували грошей. Вони не бачили для себе жодної перспективи. Ми сказали: тим, хто не хоче працювати, потиснемо руки. Але так буде чесно. Залишилися всі.

Грає за збірну України серед ветеранів

Олександр Призетко народився 31 січня 1971 року в Ізмаїлі на Одещині. Вихованець харківського "Металіста". Діяв на позиціях півзахисника та нападника.

З київським "Динамо" двічі став чемпіоном України, грав у Лізі чемпіонів. Також виступав за російські "Тюмень", "Торпедо", "Арсенал" і "Чорноморець". Зіграв п'ять матчів за національну збірну України.

2015-го почав працювати тренером у системі "Металіста". Після відставки Олександра Севідова керував першим складом у заключних матчах сезону 2015/16. З серпня минулого року тренує аматорську команду "Металіст 1925". Грає за збірну України серед ветеранів.

Одружений. Виховує трьох доньок.

Зараз ви читаєте новину «"Три рази просив Суркіса відпустити мене з "Динамо"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 290
Голосування Як розвиватиметься ситуація щодо головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) Суркіс звільнить Реброва за провальний сезон
  • 2) Суркіс умовлятиме Реброва залишитися, але тренер сам покине клуб
  • 3) Ребров отримає новий контракт
Переглянути