Розпочати хочу з двох поширених футбольних міфів, що прийшли до нас із далеких часів Радянського Союзу. Перший: сильний чемпіонат — сильна збірна. Другий: сильний чемпіонат — перемоги в єврокубках.
Ці міфи давно застаріли, про що свідчить найсильніший футбольний чемпіонат планети — англійська прем'єр-ліга. Маючи цей суперчемпіонат, національна команда Англії і близько не претендує на світові чи європейські титули. І що сильніша стає прем'єр-ліга, то менші ці претензії. Причина очевидна — англійські футболісти масово не витримують конкуренції з найкращими гравцями світу, які прибувають до англійських клубів. Натуралізувати ж іноземців англійські джентльмени не збираються — не те виховання. Натомість збірна Бельгії, чий національний чемпіонат слабший за український, очолює світовий рейтинг. Парадокс, але бельгійський футбол, орієнтований на підготовку гравців до англійської прем'єр-ліги, готує більше класних виконавців, ніж англійський. Тож із першим міфом розібралися.
Тепер другий, що теж спростовується англійською лігою. Клуби, які там виступають, щотижня мають поєдинки рівня Ліги чемпіонів, а то й вище. Тому сил на єврокубки їм просто бракує. Що підтверджує виступ англійських команд у нинішній Лізі чемпіонів, де вони всі не вражали. Скажу більше — вболівальники англійських клубів стежать насамперед за своїм чемпіонатом — невдача в єврокубках, особливо в Лізі Європи, сприймається ними як позбавлення від зайвого клопоту.
Висновок — ідеальним для збірної є чемпіонат, де на перших ролях вихованці національної футбольної школи, яким не заважають іноземці з високою зарплатнею. Ідеальним же для єврокубків є чемпіонат із двома-трьома командами-лідерами з гравцями високого класу, кількома клубами "другого ешелону", що наближаються до лідерів, та десятком відвертих середнячків, на яких можуть "розминатися" лідери, готуючись до відповідальніших матчів.
Виходячи з цього, нинішній український чемпіонат стрімко наближається до потрібного формату.
Варто лише добрати середнячків із нижчих ліг, аби команд було не 14, а бодай 16, а ще краще — 18. Разом із припиненням потоку високооплачуваних іноземців це дасть дорогу до збірної й провідних клубів здібним українським футболістам.
Так, до речі, було наприкінці 1990-х. Тодішнє "Динамо" на чолі з Валерієм Лобановським, яке водночас було національною збірною, не мало в своєму складі іноземців — грузини, росіяни й білоруси не рахуються. Основу тодішньої київської суперкоманди сформував перед тим Йожеф Сабо, залучивши до неї групу зовсім молодих гравців на чолі з юним Андрієм Шевченком. А вже потім Лобановський зробив із них те "Динамо", яке ми досі згадуємо. Та команда взагалі не мала суперників в Україні, готуючись лише до єврокубків і матчів за збірну.
Нині ситуація повторюється майже буквально. Лише імена змінилися. Основу нинішнього "Динамо" заклав восени 2009-го Валерій Газзаєв. Він почав ставити до складу Євгена Хачеріді, Андрія Ярмоленка, Дениса Гармаша, які нині є основою команди. Припинення потоку іноземців разом із появою на тренерській лаві Сергія Реброва цілком схоже на повернення до "Динамо" Валерія Лобановського. Та й чемпіонат наш все більше стає таким, де чемпіон може спокійно "тренуватися", готуючись до єврокубкових матчів.
Тож давайте забувати старі міфи й мислити відповідно до нових реалій. Нашому чемпіонату ще довго не стати схожим на англійську прем'єр-лігу. Тому і в збірної, і в "Динамо" є непогані шанси на успіх.
2 
1
Коментарі