Ігор Суркіс допоможе Шевченку влаштувати сина до школи

 

У Лондоні старший син Андрія Шевченка та Крістен Пазік 4-річний Джордан закінчив початкову школу. Батько не встиг на його випускний.

Крістен зняла на відео спортивні змагання за участі сина. Минулої суботи президент київського "Динамо" Ігор Суркіс, 50 років, обіцяв улаштувати обох дітей Шевченка до Київської міжнародної школи у Святошинському пров., 3а. Навчання там коштує від $10 тис. на рік.

— Це американська школа з українською мовою, — уточнює телефоном Ігор Михайлович. — У ній вчилася моя старша донька Марина, а зараз туди ж ходить молодшенька Яна. У підготовчу групу дітей набирають із 4 років. Думав, у вівторок з Андрієм завеземо документи Джордана. Але Шевченко зараз готується до матчу. Немає часу.

Школа 4-поверхова. Подвір"я огороджене високим залізним парканом. Ліворуч — паркова зона. Там валяються порожні пляшки з-під пива. Праворуч — житлові будинки. При в"їзді на шкільне подвір"я стоять чотири охоронці.

— Нікого не пропустимо. Навіть батьки, якщо хочуть зайти, замовляють собі бейджик "гость", — відповідає чоловік у чорній уніформі.

За парканом бігають діти 4–5 років — майбутні однокласники Джордана Шевченка.

— Я не знаю ничего о сыне Шевченко. Групу набрали этим летом. У меня нету и десяти ребят, — каже вихователька в зеленому піджаку. Вона киянка, назватися відмовляється. Пояснює: можуть звільнити з роботи. З дітьми говорить англійською. Киянка, на вигляд років 40. Каже, англійську і французьку мови вчила в університеті ім. Шевченка, стажувалася у двох коледжах у Лондоні.

— Щоби дитину взяли до нас вчитися, треба принести свідоцтво про народження і якийсь документ із попереднього місця навчання. Якщо дитині 4 роки, достатньо свідоцтва і 100 доларів, аби записатися на співбесіду. На ній перевірять, чи вміє дитина читати, писати і рахувати. У 5 років наші учні вчаться множити й ділити. У початковому класі розмовляємо з ними англійською, російською і українською. Звіти про успішність школярів батькам надсилають п"ять разів на рік. Дітей дуже добре годують. На обід батьки можуть обрати для них будь-який супчик або борщ, гарнір, салат, м"ясну страву, компот і десерт. Є легкі ланчі, запаковані в коробки. Туди входить сік і сендвіч. Їх видають дітям, коли їдемо кудись на екскурсію. У школи є кілька автобусів. Після навчання, якщо не можете забрати дитину, її відвезуть додому. Не розвозять тільки тих, які живуть на лівому березі й у віддалених районах. Хоча за окрему плату можна й про це домовитися.

При в"їзді на шкільне подвір"я стоять чотири охоронці

Англійською каже дітям, що в них залишилася 1 хв. Ті парами біжать до шкільних дверей.

У 1996–2003 роках тут навчалася Марина Суркіс, старша донька Ігоря Михайловича.

— Англійська там на кожному кроці, бо переважно вчаться діти іноземців, які працюють у Києві. Учнів попереджають про заборону розмовляти іншою мовою, — згадує 24-річна Марина. — На навчання беруть із 4 років. У класі може бути від 10 до 20 учнів. На уроки їх привозить шкільний автобус. Після навчання він же розвозить додому.

Деякі заняття тривають по 90 хвилин, як футбольний матч. Це коли два уроки разом, скажімо, математика. Перший починається о 8.30. Розписано все до хвилини. Пригадую, були навіть тижні, коли навчання починалося о 8.23. Перерва після першого блоку триває 20 хвилин, після другого — 40. У цей час можна поїсти. Я бігла на баскетбол. Можна також пограти в теніс чи поплавати в басейні — умови для занять спортом ідеальні. Майже немає учнів, які б не відвідували принаймні одну секцію.

Знання оцінюють за відсотками засвоєння матеріалу. Набрав 90 відсотків і більше — отримуєш п"ятірку. До вчителів учні звертаються на ім"я. Викладачі — іноземці. Працюють по кілька років, на зміну їм приїжджають нові. Спеціальної форми одягу в школі не встановлено. Але не можна, наприклад, одягатися так, щоб було видно пупок.

Офіційні кольори школи — червоний і чорний, як у козаків.

15-річний Олексій Борисов навчається у десятому класі. Він — онук Григорія Суркіса, президента Федерації футболу. Захоплюється футболом, грає у шкільній команді.

— До 10 років тренувався в дитячій школі київського "Динамо". Але травмував праву ногу, мусив покинути, — розповідає. — Коли був іще меншим, Андрій Шевченко часто бував у нас. Показував мені фінти, радив, як налаштовуватися на гру. Також разом відпочивали в Монако, ходили на футбольні матчі, до ресторанів. Маю його футболки і з "Мілана", і з "Челсі", і зі збірної — всього понад 30. Андрій завжди привозить якийсь подарунок для мене, коли приїздить до Києва. Автографів у нього набрав для друзів. Тепер чекаю на футболку, в якій Шева грає за "Динамо", — він пообіцяв.

×