Борець класичного стилю Армен Варданян, 25 років, переміг на Олімпіаді в Пекіні всіх потенційних претендентів на "золото" в категорії до 66 кг. Олімпійського чемпіона-2004 Фарида Мансурова із Азербайджану та чемпіона світу-2006 Ніколая Гергова із Болгарії Варданян здолав за явної переваги. Однак у підсумку Армен став лише третім. Несподівана поразка в чвертьфіналі від киргистанця Канатбека Бегалієва перевела його у втішний турнір за бронзу. Ці змагання Варданян виграв.
— Мабуть, здолавши Мансурова, я підсвідомо розслабився, — каже Армен. — Розумів, що головного суперника вже здолав. А Бегалієва я вже якось перемагав. Це було на чемпіонаті світу 2003 року, де я взяв срібло. Утім, то була моя помилка. На Олімпіаді відчуваєш величезне психологічне навантаження, впоратися з яким важко. Особливо коли події виходять з-під твого контролю.
Кидок, який приніс йому перемогу, Бегалієв виконав із допомогою ноги.
— Воно то так, але недарма кажуть, що поганий той борець греко-римського стилю, який не вміє боротися ногами, — усміхається. — Так, правилами це заборонено, але то також майстерність — підключити ногу. Щоб це тобі допомогло, а арбітр нічого не помітив. Правда, у мене в арсеналі таких прийомів немає, адже тренер із дитинства вчив боротися чисто. Хоча іноді допомагаю собі ногами за інерцією.
Ви стали єдиним українським борцем греко-римського стилю, хто привіз із Пекіна медаль. Іншим, за словами наставника збірної Нельсона Давидяна, завадила добре виступити детективна історія зі снотворним. Мовляв, не приймали його лише ви, та й то лише тому, що проти був ваш особистий тренер Мурат Саргсян. Це правда?
— Мені важко судити, що там сталося, адже я був зосереджений на своєму виступі. У будь-якому разі, перед тим як критикувати своїх колег, Нельсон Амаякович мав би взяти відповідальність і на себе. Знаходячись на такій посаді, тренер має знати, що відбувається в команді, що приймають його підопічні.
Тобто найбільша заслуга у вашому успіху належить особистому тренеру Саргсяну?
— Найперше за олімпійську медаль маю подякувати своїм батькам. То їх турбота допомогла мені підійти до Олімпіади в такому хорошому стані. Щоб допомагати мені, батьки навіть виїздили зі мною на заключний збір до Алушти. Виходить, що я був єдиним, хто харчувався не в їдальні, а тим, що приготувала мама. Так смачно як вона, не куховарить ніхто. Після батьків творцем моєї бронзи назвав би Мурата Саргсяна. Власне, він мені як другий батько. То саме він колись побачив у мені — шестирічному — талант борця. Пригадую, я лежав на борівському килимі в технікумі рідного Ленінакана, директором якого був мій тато.
Які страви маминого приготування смакують найбільше?
— Колись в одному із кафе спостерігав цікаву картину. Батько запитував свого маленького сина, щоб він хотів поїсти. "Хочу такий салат, який готує мама", — відповів малий. Тато намагався допитатися, що то за салат, із чого він. "Такий смачний, який готує мама", — відповідав хлопчик. Те саме й у мене. Те, що готує мама, — найсмачніше. Мабуть, тому, що зготовані ці страви із любов"ю. Неважливо, чи це щось вишукане, чи щось звичайне.
Армене, тепер, коли ви стали олімпійським призером, можете назвати себе забезпеченою людиною?
— Якби-то… Наразі отримав лише обіцяних 350 тисяч гривень із рук прем"єр-міністра. Усе інше обіцяли місцеві керівники із Запоріжжя. Машину, квартиру, інші блага — усього цього чекаю й дотепер. І, складається таке враження, що чиновники забули про свої обіцянки. Усе, що мені подарувало місто, — це ваза. Але мені вже 26 років, у мене є дівчина, і я збирався одружуватися. Утім, де мені будувати сімейне життя? Не в квартирі ж із батьками й сестрою. Гадаю, із боку міських і обласних запорізьких можновладців таке ставлення є проявом непорядності. Я свою обіцянку виконав і привіз із Пекіна медаль. А ось керівництво своїх обіцянок виконувати не поспішає.
Пригадую ви казали, що до Запоріжжя тому й приїхали, що тут вам забезпечили кращі умови, ніж у рідному Ленінакані.
— На той час, 1998 року, запорізькі чиновники дійсно забезпечили мене всім необхідним для підготовки та нормального життя. Утім, час іде, сьогодні я вже дворазовий чемпіон Європи, срібний призер чемпіонату світу, володар Кубка світу. Тепер уже й бронзовий призер Олімпіади, а покращувати моє життя місцева влада не поспішає.
Тоді є сенс змінити прописку?
— Сподіваюся, до цього не дійде. Я звик до Запоріжжя. Маю багато друзів, мені тут комфортно. Є надія, що й місцеві керівники згадають про свої обіцянки. Якщо ж ні, тоді дійсно розгляну варіанти із переїздом. Представники окремих областей мене запрошують, але наразі я їм відмовляю.
Із ким відзначили "бронзу" Пекіна?
— Із друзями — президентом Асоціації греко-римської боротьби Києва Нориком Геворкяном, його братом Суреном.
Також у нашій компанії був олімпійський чемпіон із кульової стрільби Артур Айвазян. Заочно був знайомий із ним уже давно, а особисто познайомилися ми тільки зараз, коли разом стали призерами Олімпіади. Артур — прекрасна людина, ми швидко знайшли спільну мову.
Айвазян розповідав, що на зустрічі в Києві дозволив собі три чарки текіли.
— Ну, я текіли взагалі ніколи не куштував! Та й загалом до спиртного я байдужий. Хіба іноді можу дозволити собі сухого червоного вина. Утім, то буває рідко, під час великих свят. Може, коли мені як Артуру буде 35 і я вже буду олімпійським чемпіоном, то й дозволю собі випити текіли.
5 
35413
Коментарі