Не мій футбол

— Алекс, ну а Черенков?

На годиннику 12-та ночі, але мій пітерський друг знає: можу його смикнути будь-якого моменту з найнесподіванішим запитанням. Хоча навряд чи цікавитимусь, як піде у Конте в "Інтері" і чи зможе Гвардіола, врешті, виграти Лігу чемпіонів поза "Барселоною". Бо Алекс — професор у радянському футболі. Очевидно, це єдине, за чим він жалкує, бо ненавидить "совок" та Путіна і просить у мене пробачення за напад Росії на Україну.

Запитання моє провокативне. Алекс із 1981 року — за київське "Динамо", а Федір Черенков — провідний ідеолог гри "Спартака" 80-х, головного антагоніста ­команди Лобановського. 25 липня "тихому генію" виповнилося б 60.

— Розумієш, — Алекс ретельно добирає слова, — Черенков мені не подобався. Проти нього мене сильно налаштували московські писаки. Закидали лайном Лобановського за те, що він не брав спартаківця до збірної. Я розумію, Черенков був топ, як сьогодні би сказали. Але він грав не у мій ­футбол.

Останнє речення — це просто п'ять зірок. Алекс давно, ще до війни, запрошував мене до Пітера. Коли з'ясував, що я захопився тенісом через Новака Джоковича, долучив важку артилерію: у вересні його місто приймає досить представницький турнір. Фінансові можливості організаторів дозволяють запрошувати зірок світового масштабу. Можливо, приїде навіть Роджер Федерер. Це світовий тенісний бренд номер один. До нього я ставлюся так, як Алекс — до спартаківця Черенкова. І тепер знаю, що відповісти, коли легіон фанатів швейцарського генія у розмовах зі мною співатиме йому чергову оду.

— Він грає не у мій теніс.

×