Олімпійський чемпіон зі штовхання ядра Юрій Білоног, 32 роки, на зустріч приїхав на своїй "Сузукі" сріблястого кольору. Запросив до салону. Попередив, що часу має небагато: поспішає на збори легкоатлетичної збірної, яка сьогодні розпочне боротьбу на чемпіонаті Європи у шведському Гетеборзі.
До континентальної першості готові?
— Так. Розраховую бути серед призерів. Хоча обіцяти нічого не буду: все залежить від того, як ляже карта. У спортсменів як у решти людей: встанеш не з тієї ноги, і все коту під хвіст. Або як у більярді: то всі кулі забиваєш у лузу, то жодної.
В Україні у вас конкурентів немає — це добре чи погано?
— Погано, якщо тебе ніхто не піджимає. Не вічний же. На чемпіонат України я просто не звертаю уваги — дуже слабкий рівень. Коли я піднімався, були Багач, Вірастюк, покійний Клименко. Хочеться, щоб молодь підтягнулася до мене. Піде Білоног, і будуть інші змагатися у пісочниці чемпіонату України. Хто кого лопаткою пересипле.
Що допомогло перемогти на Олімпіаді?
— Концентрація. Поза сектором займався тим, що не втомлює. Навіть прогулянка може втомити. Намагаюся менше зустрічатися з суперниками, відгородитися від зовнішнього світу. Тільки з друзями спілкуюся під час змагань. Граємо у шахи, преферанс — не на гроші, на інтерес. В Афінах навіть не гуляв. Спека, та й не в тому я віці, щоб рота роззявити, побачивши Акрополь.
Який у вас режим харчування?
— Його немає, їм усе, щоб підтримувати свою оптимальну вагу — 140 кілограмів. Але перед змаганнями організм вимагає солодкого — шоколаду, морозива.
А як з випивкою?
— Пиво дуже люблю. Не данське чи німецьке — там самі гази, а наше, "Чернігівське".
Скільки годин на день тренуєтеся?
— Шість. Починаю ранок з бігу, займаюся зі штангою і тільки тоді вже з ядром. Люблю ігрові види спорту, баскетбол здебільшого. Футболом не займаюся: по-перше, вид спорту травматичний, по-друге, боюся своїми "граблями" комусь на ногу наступити.
Чи змінилося ваше життя після олімпійської перемоги?
— Став більш популярним, на вулицях Києва та Одеси впізнають. Недавно їздив до приятеля у лікарню. Заходжу в ліфт разом із двома хлопцями. "Можна познайомитися з олімпійським чемпіоном?" — запитують. "Без проблем", — відповідаю.
Олімпійським чемпіонам обіцяли квартири у Києві...
— Тільки обіцяли. Чиновник, який дає слово, має його дотримати. Колишній мер Києва Омельченко привселюдно заявив: хто повернеться з Афін чемпіоном, отримає київську прописку. А тут ти приїжджаєш, а Омельченко каже: вибач, ти не так зрозумів. Коли говорив, мав на увазі, що кияни, які привезуть медаль, стануть володарями квартири. А ти — одесит.
На весь Київ — лише один тренер зі штовхання молота
До інших країн не кликали?
— 1993 року німці пропонували, через два роки — американці. Але подумав і вирішив: виріс я в Україні, і тут же залишаться мої кістки.
Ви — забезпечена людина?
— На те, щоб прогодувати сім"ю, вистачає. Міжнародна федерація платить преміальні спортсменам, які на чемпіонаті світу ввійшли до вісімки найкращих. Чемпіонові — 60 тисяч доларів, тому, хто став восьмим, — сім тисяч.
Чому в українській легкій атлетиці стає менше "зірок"?
— Тому що вітчизняна федерація не розвивається, працює як у радянські часи, чекає допомоги від держави. Дасте гроші — проведемо змагання, не дасте — не проведемо. Це архаїчний підхід, гроші треба заробляти самим.
Інша проблема — відсутність тренерів. Скажімо, на весь Київ — лише один тренер зі штовхання молота.
Роль тренера для вас важлива?
— Для мене наявність тренера уже більше психологічний фактор. Перед тренером змушую себе на сто відсотків викладатися на тренуваннях. А для молодих наставник потрібен обов"язково — і техніку поставити, і потрібні фізичні навантаження дати.
Як ви ставитеся до проблеми допінгу?
— Вважаю, що Всесвітня антидопінгова організація (ВАДА) недопрацьовує. Болить голова, п"єш аспірин — це вже допінг. ВАДА постійно вимагає від спортсменів повідомляти, де вони знаходяться. Нонсенс. Раз на три місяці я надсилаю їм звіт. І змушений згадувати, де був 10-го числа, а де — 15-го. Представники ВАДА в будь-який момент можуть приїхати і перевірити на допінг. А якщо мене в цей момент на місці немає, я десь на дачу поїхав порибалити?
Пам"ятаєте свої перші кроки у спорті?
— До дрібниць. Народився в місті Білопілля на Сумщині. 1983-го до нас, третьокласників, завітав тренер місцевої легкоатлетичної ДЮСШ. Запитав, хто хоче піти до секції. Усі підняли руки. Прийшов на перше зайняття. Тренер каже, що бігуна з мене не вийде. Дав кулю і запропонував штовхнути її. Я уже в дитинстві кремезний був та високий. Мав два прізвиська — Пузир і Телевежа. Зараз товариші по збірній Ногою кличуть.
Заробляти на життя рано почали?
— Зі шкільних років. На літо їхав до бабусі у село, пас корів. Отримував 3 карбованці 15 копійок на день. На велосипед сам заробив, а за добру роботу мені ще й коня у колгоспі подарували.
1974, 9 березня — народився в місті Білопілля Сумської області
1987 — почав займатися легкою атлетикою
1992 — чемпіон світу серед юніорів
1995 — одружився з Клавдією Корсак
1997 — народилася донька Ганна
2000 — з"явився на світ син Данило
2002 — став чемпіоном Європи
2003 — бронзовий призер чемпіонату світу
2004 — олімпійський чемпіон
2005 — народилася донька Софія
5 
1
Коментарі