Віталій Хмельницький, 62 роки, був одним із найкращих футболістів СРСР 1960-х. Зустрілися з ним у кафе "Джамбо", що на Печерську. Від горілки Віталій Григорович відмовився, замовив пива. Засмутився, що "Славутича" немає, попросив кухоль "Оболоні" та сухариків.
У 1966-му ви пропустили фінальний турнір Кубка світу. Чому?
— На початку того року мене тричі вилучали з поля. Спочатку не дограв поєдинку Кубка кубків проти шотландського "Селтіка". Зчепився із захисником Крейгом, а поруч пробігав Віктор Серебряников і розбив шотландцю ніс кулаком. А суддя не розібрався що до чого і тицьнув мені карткою перед носом.
Потім зі збірною грали у Південній Америці, точно не пам"ятаю де. До кінця матчу десять хвилин, програємо 0:2, я вийшов на заміну. В одному з епізодів дав під зад центрфорвардові суперника, і суддя не помилував.
У Донецьку Лобановський забив нам два голи прямо з кутового
Ще одну червону картку отримав у Ростові 2 травня. Вигравали 5:0, двічі забив сам, ще й дві передачі Бібі віддав. Але захисник суперника допікав сильно. Не витерпів і жорстко відмахнувся. Дискваліфікували на місяць. Який тут уже чемпіонат світу? Поркуяна замість мене взяли.
Ті вилучення, до речі, були єдиними в кар"єрі. Попереджень взагалі не отримував.
Ви завжди діяли на позиції лівого форварда?
— Ні. У 1964-му до "Динамо" прийшов великий тренер Віктор Маслов. За рік, одразу після мого приходу, він відтягнув Серебреникова в середину поля, а мене з Базилевичем залишив у нападі. Вимагав при цьому, щоб ми діяли за всім фронтом атаки, без конкретної прив"язки до флангу.
До вас зліва в атаці грав Лобановський. Прийшли на його місце?
— Валерія у основній команді вже не було — він грав за "дубль". Разом зіграли з ним лише один товариський матч: у лютому 1965-го. Коли Лобановський пішов з "Динамо", забрав собі його номер — одинадцятий. Валерій потім грав за "Чорноморець", "Шахтар". У Донецьку забив нам два голи прямо з кутового.
Які спогади залишила робота з Масловим?
— Найкращі.
Кажуть, він був малоосвіченою людиною?
— Дурниці. Ясно, що Маслов не — Патон чи Амосов, але своє діло він знав добре. З футболістами умів знайти спільну мову. Ніколи не принижував. Ми й горілку разом з Масловим пили після матчів. Але дистанцію тренер тримав — за помилки вичитував суворо. А от на жарти не ображався. Пам"ятаю, обклеїли якось базу плакатами: "Геть тренерів! Усю владу воротарям та нападникам". Маслов тільки посміявся.
На побутові умови динамівці не скаржилися?
— Гріх було. Відчували підтримку Петра Шелеста, першого секретаря компартії України. Напряму він з нами не контактував, але цікавився справами команди постійно. Преміальні у нас тоді були — 80 карбованців за перемогу, 40 — за нічию. Незалежно від рангу суперника. А вигравали ми частенько.
1967 року "Динамо" перемогло "Селтік", чинного володаря Кубка чемпіонів, але потім спіткнулося на польському "Гурнику". Що за халепа?
— Навіть не знаю, як пояснити. Мабуть, недооцінили суперника, хоча за поляків грали такі майстри як Шолтисік та Любанський.
Вони були злі, у Польщі саме підскочили ціни на м"ясо. 100 тисяч народу в Хожуві зібралося. Зіграли 1:1, хоча й відкрили рахунок. А дома поступилися 1:2. У Києві я забив після відскоку, а Сабо пенальті не реалізував.
Чому самі до позначки не підійшли?
— Та ніколи я не бив одинадцятиметрові. Ні, одного разу таки наважився. 1971 року це було, а з ким грали — не пам"ятаю. Рахунок був 6:0 на нашу користь. Я обіграв голкіпера, вдарив у порожні ворота, але захисник виніс м"яч рукою. Попросився бити і не влучив. Після матчу виходжу у дворик і зустрічаю Юрія Тимошенка, більше відомого як Тарапуньку. Ми з ним добре знайомі були. "Ну ти, б..., і даєш", — сказав Тарапунька.
Преміальні були — 80 карбованців за перемогу,
40 — за нічию
Всі кажуть, що ви дотепно жартуєте.
— У 1970 році на Кубку світу в Мексиці був вихідний. Охороняв нас жандарм. Спека, він форму зняв. Я її одягнув і почав волати "Хайль Гітлер", ще й руку скинув у нацистському вітанні. Журналістів на територію не пускали, але ці пройдохи зуміли момент зняти з вертольоту. Наступного дня фото у газетах. Що тут зчинилося! Жандарма звинуватили у образі мундиру, а йому на пенсію через три місяці. Довелося Качаліну та Яшину брати з собою радянську ікру і вмовляти поліцейське начальство. Умовили.
Чому у 29 років закінчили грати?
— Ахілл турбував. Операція пройшла невдало, тому я й закінчив.
Хмельницький тренував Іллю Цимбалара, Юрія Дмитруліна, одного з нинішніх кандидатів до національної збірної Максима Білецького.
Одружився Віталій Григорович пізно — у 41 рік. Має двох синів. Старшому Богданові — 21, навчається в Інституті міжнародних відносин. Молодшому Віталію — 18.
Встаємо з-за столу. Питаю, чому Хмельницький шкутильгає на праву ногу.
— Коліно непокоїть. Старі травми даються взнаки.
12 червня 1943 року — народився у с. Тимошівка Оріхівського р-ну Запорізької обл.
1962–1964 — гравець донецького "Шахтаря"
1965–1972 — гравець київського "Динамо"
3 жовтня 1965 — дебют у складі збірної СРСР у виїзному матчі проти Греції
1970 — учасник фінального турніру Кубка світу в Мексиці
1973–1974 — тренер черкаського "Граніта"
1978–1979 — тренер криворізького "Кривбаса"
Чотириразовий чемпіон СРСР (1966–1968, 1971), дворазовий володар Кубка СРСР (1964, 1966). За національну збірну провів 20 матчів, забив сім м"ячів. Зараз працює тренером у дитячій школі столичного "Динамо"
2 
1
Коментарі