Із Беньямінасом Зелькявічусом, 62 роки, ми бесідували у київському готелі "Редісон". Один з найкращих тренерів СРСР 80-х щойно повечеряв і збирався на прогулянку. Але згадав про попередню домовленість і запропонував розміститися у готельному холі.

— Запросив би до номера, але він дуже маленький, — пояснив.

Інтелігентний Зелькявічус одягнений у білі шовковисті штани та рожеву теніску. На безіменному пальці лівої руки перстень, у руках — мобільний телефон.

У Києві вас упізнають?

— Кілька уболівальників підійшли, поцікавилися справами. Коли "Динамо" грало в Лієпаї, зустрічалися з Дем"яненком. Пам"ятаю, як у Леселідзе на зборах уперше Толю побачив. Худий він тоді був, вийшов у контрольному матчі проти тбіліського "Динамо". Невдало відіграв, Лобановський кричав постійно, що він провалюється.

Підтримуєте зв"язок зі своїми колишніми підопічними по "Жальгірісу"?

— Постійно. Навіть зустрічаємося інколи. Якубаускас у Німеччині зараз мешкає, Нарбековас був у Австрії, а зараз тимчасово переїхав до Литви. Бачилися десь місяць тому.

Що скажете про нинішнє київське "Динамо"?

— Дуже впевнена у собі команда. Грає надійно, практично без ризику. Головне для киян — контроль м"яча. А раніше ця команда більше бігала, ніж думала. Єдине, що залишилося з періоду Лобановського, — дуже сильні фланги. На них динамівці просто "роздягають" суперника.

Футболісти "Жальгіріса" отримували по 200 карбованців

Вас характеризують як дуже терплячого тренера.

— Так і є. Але я змушений таким бути. Ніколи не отримував готових футболістів, тільки "сировину". Потребував часу, щоб дати результат.

Його можна досягти з посередніми футболістами?

— Звичайно. Це італієць Ліппі довів на Кубку світу. Із "зірок" він мав тільки Буффона та Каннаваро, але за позицією на полі творити гру вони не можуть.

Майже двадцять років тому збірна СРСР виграла Універсіаду. Ви тренували ту команду, повністю складену з гравців "Жальгіріса". Свідомо повезли на турнір своїх?

— Так. Бо знав, що вони готові привезти "золото". Хоча стартували невдало, програли Південній Кореї. Після того матчу керівник радянської делегації пообіцяв, що я нікуди більше не поїду. Він ще до поєдинку ображений був за те, що збірна СРСР вийшла на поле у зелено-білих футболках "Жальгіріса". А що було робити, якщо перед турніром нам видали червоні футболки? Номери окремо, емблему СРСР — теж. Пришиєте, мовляв. Подивився я на ці футболки і сказав хлопцям одягати клубні. Журналісти потім питали, що це за форма у Радянського Союзу?

"Жальгіріс" міг стати чемпіоном СРСР?

— Ні. Не було фінансових умов. Мої гравці щомісяця отримували 200 карбованців. Ну, ще 80 платили за перемогу. Інші команди вищої ліги отримували значно більше.

У Литві найпопулярніший вид спорту — баскетбол.

— Точно. Я та мої гравці дружили з баскетбольними "зірками" — Сабонісом, Куртінайтісом, Хомічусом. Вони приїжджали до Вільнюса дивитися футбол, а ми до Каунаса їздили на баскетбольні поєдинки. Після цього йшли до бару. Пили пиво, шампанське. Горілки ніхто не вживав.

1968 року ви грали за "Шахтар". Пам"ятаєте ті часи?

— Звичайно. Тоді ще Лобановський за "Шахтар" грав. Жив з ним у одному готелі в Донецьку. Після матчу Лобановський, корінний киянин, запросив до себе додому. Познайомив з дружиною, донькою.

У 1971-му він очолив "Дніпро" і запросив мене до команди. З"їздив тоді до Дніпропетровська, подивився квартиру. Але так і не перейшов. Знову запросили до "Жальгіріса".

Того сезону ми протистояли "Дніпрові" у перехідному турнірі до вищої ліги. Лобановський подивився на нашу гру і сказав: "Бен, якби у мене була така команда, я на стадіон навіть не їздив би. Сидів би у готелі, пив коньяк".

Лобановський ніколи нікого не слухав. Напередодні фінального матчу чемпіонату Європи-1988 його викликали партійні чиновники і почали розповідати, що у СРСР працюють найкращі в світі лікарі та інженери. Мовляв, і футболісти мають бути найкращими. Лобан не стерпів. Ваші інженери, каже, роблять такі сковорідки, що на них смажити не можна, і ручка відпадає через день після купівлі.

Блохін — послідовник Лобановського?

— Швидше — спадкоємець його слави. 1982-го Блохіна зробили винним у невиході збірної СРСР до півфіналу Кубку світу. Я не вважав Олега винним, про що й заявив одному з журналістів. Газетяр розтлумачив мої слова навпаки і "словами Зелькявічуса" розкритикував форварда. Олег довго ображався.

Вам цікаво працювати у Латвії?

— Відверто кажучи, не дуже. Коли зробив "Металургс" чемпіоном, деякі гравці залишили команду. Стимулу немає. Кличуть клуби російської прем"єр-ліги, але туди я йти не хочу. Росія далеко від Вільнюса, де живе сім"я. Донька відкрила салон краси, син також займається бізнесом. А дружина вдома сидить. Із онуками бавиться.

1944, 6 лютого — народився у Вільнюсі
1966 — став майстром спорту, одружився
1968 — грав за донецький "Шахтар"
1971, 1972 — найкращий футболіст Литви
1977 — розпочав у "Жальгірісі" тренерську кар"єру
1987 — виграв Універсіаду та бронзові нагороди чемпіонату СРСР
1995 — очолив збірну Литви
2004 — почав тренувати латвійський "Металургс"
2005 — чемпіон Латвії
Має двох дітей та чотирьох онуків

×