Оксана Баюл, 28 років, — українська фігуристка, перша олімпійська чемпіонка часів незалежності. 12 років тому вона тріумфувала на Іграх у норвезькому Ліллехаммері. Потім вирушила до США, де заявила про себе вже з негативного боку. П"яною сіла за кермо "мерседеса" і врізалася на повному ходу в дерево. Баюл змушена була пройти курс лікування від алкогольної залежності.
Зараз Баюл мешкає у містечку Кліп-Сайд-Парк, неподалік Нью-Йорка. Туди їй зателефонував кореспондент "ГПУ".
Чого у вашому житті було більше — злетів чи падінь?
— Злетів. Я — поки що єдина українка, яка перемогла на зимовій Олімпіаді. Хіба це нічого не варте? До речі, у Ліллехаммері після свого тріумфу ніколи не була. І не хочу. Окрім турнірного результату, мені там не сподобалося нічого. Дуже холодно, некомфортно. І організатори до мене поставилися як до представниці країни третього сорту. Півгодини шукали платівку з українським гімном, щоб прокрутити його на честь переможниці. Ніхто не чекав моєї перемоги. Думали, що за золото боротимуться американки Хардінґ та Керріґан.
Ваші шанси на "золото" знизилися після зіткнення на розминці з німкенею Танею Шевченко.
— Піднятися з льоду мені тоді допомогла знаменита німкеня Катаріна Вітт. Порізала лезом ковзана праву ногу. Три шви наклали. П"ять сантиметрів завдовжки і півтора завглибшки. Крім того, ушкодила спину та плече. З тренування пішла у сльозах. На лід у довільній програмі повинна була виходити після Керріґан. Ненсі відкаталася, і американська преса почала трубити про її перемогу. А я ще не знала, чи вийду на лід. Тренер, Галина Змієвська, сказала: "Вирішуй сама. Але ти молода, маєш витримати". Вийшла на останню розминку, вдало виконала кілька потрійних і зрозуміла: боротимусь.
Із льоду мене підняла Катаріна Вітт
Американські журналісти написали, що перемога Баюл — сенсація. Категорично не згодна — я приїхала до Норвегії у ранзі чинної чемпіонки світу.
Подейкують, у Ліллехаммері ви зізналися журналістам, що після перемоги хочеться одного — "Снікерса". І компанія "Марс" буквально через день запропонувала вам довготерміновий рекламний контракт. Це правда?
— Так, але співробітництва у нас не вийшло. Уже навіть і не пригадаю, з яких причин.
Чому ви поїхали до США?
— Тренери звеліли. Їдемо до Америки, сказали. Їдемо так їдемо. Чесно кажучи, мені було все одно. Рідних тоді не мала: мама померла, коли була малою, батько пішов із сім"ї одразу після мого народження. Тому я не впоралася з тиском, який відчувала у США. А тут ще й невдалі показові виступи. Спробувала знімати стрес за допомогою алкоголю. Спочатку — чарка за обідом. Потім на ніч. І пішло. Коли лікарі наполягли на лікуванні у клініці, жахнулася. Зрозуміла: я — алкоголік. Три місяці провела у палаті. Не діяли ні таблетки, ні уколи. Взагалі не доторкатися чарки допомогли слова лікарів: "Питимеш — помреш". Сім років алкоголю не вживаю зовсім. Спочатку на світських раутах відчувала себе незручно через це. Згодом спокійно почала замовляти сік.
До Олімпіади вас готувала Галина Змієвська. Правда, що нині у вас напружені стосунки?
— Моєю спортивною підготовкою займався Валентин Ніколаєв. Змієвська відповідала за психологічну форму. Галина Яківна — великий тренер. Але коли ми переїхали до США, вона намагалася бути мені і тренером, і хореографом, і костюмером. Це нормально для України. А в Америці кожен має займатися своєю справою. Коротше кажучи, з 1997-го наші шляхи зі Змієвською розійшлися.
Три роки тому ви повернулися в Україну після довгої перерви. Хотіли примиритися з батьком?
— Так. Батько все життя працював токарем у місцевому аграрному університеті. У 1991-му, на похороні мами, він підходив до мене, але спілкуватися з ним я відмовилася. Потім деякі речі переосмислила і почала сама його шукати. Допоміг Червоний Хрест, потім — українське посольство. Але знайшовся батько тільки після того, як зателефонувала до спеціалізованої дитячо-юнацької школи "Метеор".
Знайомі з іншими українськими спортсменами?
— Спілкуюся з Лілею Подкопаєвою та Володею Кличком. З росіян знаю Павла Буре та Анну Курнікову.
Два роки тому ви приїздили до України разом з хлопцем — Євгеном Суніком, сином емігрантів з Харкова. Одружилися з ним?
— Навпаки, розійшлися. Зараз зустрічаюся з американцем Джимом. Він бізнесмен, займається будівництвом доріг. Поки що у нас цілковите взаєморозуміння.
Навіть після того, як ви знялися топлес для журналу "Максім"?
— Джим відреагував нормально. Чого мені соромитися свого тіла? Суворо тримаю себе на дієті: їм мало солодкого і вечеряю не пізніше двадцятої. Тепер уже важко повірити, що після Олімпіади мала проблеми із зайвою вагою.
1977, 16 листопада — народилася у Дніпропетровську
1993 — виграла чемпіонат світу
1994 — стала олімпійською чемпіонкою, переїхала до США
2003 — вперше за дев"ять років відвідала Україну
Неодружена
2 
1
Коментарі