Андрій Шевченко дебютував у національній збірній України, коли її тренував Анатолій Коньков. Колишній динамівець, Коньков у 1975-му вигравав Кубок кубків та Суперкубок Європи. Останнім місцем його роботи був бакинський "Інтер". Зараз він створив дитячо-юнацьку футбольну школу "Старт", де працюють два тренери. Її офіс розташований у Києві на Залізничному шосе. Там 57-річний Коньков і призначив зустріч.
Чим збірна України Блохіна відрізняється від збірної України Конькова?
— Збірна Блохіна частіше демонструє сучасний футбол. Навіть у чвертьфіналі Кубка світу проти Італії українці грали на рівних. Інша річ, що стабільно демонструвати футбол такого рівня ми не можемо.
Чому "Динамо" та "Шахтар" не можуть вийти до плей-офф Ліги чемпіонів?
— До цих клубів приїжджають непогані за своїм потенціалом футболісти. Але у Києві та Донецьку вони починають бити байдики. Зарплату ж усе одно дають. Рівень цих спортсменів дозволяє їм нормально себе почувати у матчах чемпіонату України, але не Європи.
Динамівське керівництво не кличе працювати?
— Я цього не прагну. Добре, що до команди повертаються колишні гравці. Але чи є у них можливості для нормальної роботи? Чи довіряє їм керівництво клубу?
Чи запрошують вас інші клуби української вищої ліги?
— Мав дві пропозиції. Вони мене не влаштовують. Тому, щоб не кидати тінь на людей, не озвучуватиму назви клубів.
Ви прийняли збірну України взимку 1995-го, коли вона вже невдало стартувала у відбірному турнірі до чемпіонату Європи-1996. Чому погодилися?
— Думав, що міг дати результат — вивести команду до фінальної частини. Помилявся — з такою організацією справи це було нереально. Я дебютував матчем у Загребі з хорватами. Ми програли — 0:4. І як могли виграти, коли готувалися до поєдинку в багнюці австрійського Шиляйтена? Там можна було грати хіба що у водне поло. Преміальних не платили. Мовляв, зіграйте — а ми подивимося. Це було у стилі тогочасної Федерації. Вона поставила мене тренером ще у 1992-му, призначила спаринг із білорусами і запропонувала їхати до Мінська без київських динамівців. Я сказав "до побачення" і пішов.
Ризикували, коли 18-річного Андрія Шевченка випустили в стартовому складі у Загребі?
— Зовсім не ризикував. Шевченко грав у мене в юніорській збірній. Ми не пробилися до фінальної частини чемпіонату Європи тільки тому, що забили менше м"ячів голландцям на виїзді. За них тоді грали Клюйверт, Зеєдорф.
Віктор Леоненко — блазень, а не футболіст
А як щодо Юрія Мартинова? Гравця першолігової кіровоградської "Зірки" ви поставили у Загребі до стартового складу.
— Так наша перша ліга тоді була не слабшою за вищу. Я і сам у 1972-му грав у фіналі чемпіонату Європи проти німців, будучи футболістом першолігового "Шахтаря". І Мартинов був не гіршим за так звану тогочасну зірку — динамівця Віктора Леоненка. Це просто блазень, а не футболіст. Окрім себе, у футболі він нікого не бачив. Я швидко його вигнав.
Чому ви пропрацювали зі збірною тільки рік?
— Тому що був невигідним і не представляв інтересів клубів, які ставили крім турнірних завдань і комерційні питання. Якщо людина грає в клубі — має одну ціну. Якщо ще й у збірній — іншу.
Наприкінці 2001-го збірну України міг очолити хорватський фахівець Мирослав Блажевич, з яким ви суперничали. Він міг щось дати нашій збірній?
— Звичайно. Один із провідних тренерів світу, мислив по-сучасному, працював із зірками — Бобаном, Шукером, Бокшичем. Дивно навіть, що він погоджувався очолювати збірну України, де був явний дефіцит кваліфікованих кадрів.
Школа Лобановського — міф?
— Чому? Така школа була, але відійшла в історію. Лобановський залишив слід, але і помилок наробив. Тридцять років тому могли виграти Кубок чемпіонів, а у колективі почалися конфлікти.
Тому в 1976-му футболісти повстали проти Лобановського?
— Ніхто не повставав. Був окремий спалах футболістів, які не погоджувалися з методами Лобановського. Результат залежав від кваліфікації спортсменів, а не від того, скільки сидиш на базі й скільки п"єш.
Ви теж пішли проти Лобановського?
— Мене це питання не цікавило.
Чому ви пізніше за інших динамівців, володарів Кубка кубків, отримали звання заслуженого майстра спорту?
— Коли ще виступав за "Шахтар", мене вилучили з поля: у грі з "Дніпром" послав арбітра Ліпатова. Уже й не згадаю, за що. А той очолював Всесоюзну колегію суддів. Тільки у 1981-му завдяки Лобановському звання отримав.
Чому поїхали до Азербайджану? Може, заробити?
— Можливо. І не скаржуся. Шкода тільки, що в президента "Інтера" зникло бажання фінансувати футбол.
Наостанок Коньков повертається до стану справ в українському футболі. Каже, що не уявляє, як Федерація футболу може терпіти Професійну футбольну лігу:
— Суркіс уже й не знає, як скинути із себе цей баласт.
1949, 19 вересня — народився у місті Красний Луч Луганської області
1968 — дебютував у донецькому "Шахтарі"
1972 — став віце-чемпіоном Європи
1975 — перейшов до київського "Динамо", став володарем Кубка кубків та Суперкубка Європи; народився син Валерій
1976 — виграв олімпійську "бронзу"
1981 — завершив кар"єру
1995 — головний тренер збірної України
2004 — спортивний директор донецького "Металурга"
2006 — пішов із азербайджанського "Інтера", де працював два роки
Чотириразовий чемпіон СРСР, володар Кубка СРСР. Одружений, син мешкає у Санкт-Петербурзі
1 
1
Коментарі