Клуб Ахметова може перетворитися на "Анжі"

П'ять місяців періодичних закликів Ріната Ахметова до "миру і злагоди" врешті дали результат. Власник футбольного клубу "Шахтар" та за сумісництвом найбагатша людина України змушений проводити матчі своєї команди за межами Донецька. Того, де "спокій і злагода". І тренер Мірча Луческу, який ще в березні закликав організовувати поєдинки в Києві, незважаючи ні на що, тепер чомусь мовчить із цього приводу. Бо наставник "Шахтаря" хоч й іноземець, але край, де йому доводиться заробляти свої трудові мільйони, знає добре і тому помовчує. Розуміє, що у Києві чи Львові, де "хазяйнують криваві бандерівці", насправді цілком безпечно. А в Луганську або Донецьку в автобус із командою можуть поцілити "народні ополченці" з протитанкового гранатомета, придбаного у "найближчому супермаркеті".

Тож "гірники" опинилися у ситуації ще абсурднішій, аніж нещодавно російський клуб "Анжі" з Махачкали. У нього власник угатив грошей більше за Ахметова. А жила і тренувалася команда за тисячу кілометрів від Махачкали, приїжджаючи у вибухонебезпечний регіон лише на кілька годин двічі на місяць. Коли ж футболістам заборонили грати вдома матчі єврокубків через загрозу терактів, "золота ера" скоро скінчилася. "Анжі" за кілька місяців перетворилася із команди мрії на клуб першої ліги.

Дарма хтось гадає, що небезпека грати у Донецьку для "Шахтаря" швидко мине, — це далеко не так. Подібно до Північного Кавказу, де колись роздавали та продавали зброю всім охочим, Донбас і прилеглі до нього території ще хтозна-скільки будуть під загрозою кривавих витівок російських диверсантів та місцевих "ополченців". Вони швидко розмножилися під акомпанемент ахметовських закликів "до миру і злагоди". Навряд чи іноземні футболісти донецького клубу погодяться жити в місті, де лунають вибухи й автоматні черги. Не до Києва ж їх переселяти разом із Луческу.

Тож не лише донецьким "Шахтарю" та "Металургу", а й командам із Луганська, Маріуполя, а можливо, і Харкова грати на власних аренах іще довго буде небезпечно. Однак ідеться про кількох потенційних і реальних учасників єврокубків. Не думаю, що УЄФА дозволить цього року проводити в Донецьку міжнародні поєдинки. Те ж стосується Харкова, а також Луганська, якщо тамтешній клуб здобуде право виступати у єврокубках.

Аби вирішити проблему, власникам названих команд слід було останні місяці не "закликати до злагоди", а реально добиватися припинення провокацій терористів у своїх містах. Та як це робити, коли один власник, Ахметов, боїться із України виїжджати, другий, Курченко, — навпаки, а решта невідомо на чиєму боці?

Не дуже віриться, що фани "Шахтаря", якими так хизувався Ахметов, тепер десятками тисяч їздитимуть уболівати за свою команду за сотні кілометрів. Возити їх, як колись, безплатними потягами власникові клубу немає часу. Тепер у Донецьку інші "пасажири". За присутності яких існування команди зі стомільйонним бюджетом видається абсурдним. Скажете, у Махачкалі ще гірше? Але там вони звикли до подібного життя, а ми — ще ні. І звикати не бажаємо. Хоч би як наполегливо Рінат Ахметов бажав нам "миру і злагоди".

×