Прага здавна була однією із футбольних столиць Європи. Місцеві футбольні клуби заснували ще тоді, коли у нас і не чули про таку гру. Це чехи почали грати у футбол на території Києва понад 100 років тому.
Усі ці клуби існують і досі. Стадіони "Спарти" і "Славії", на яких мені випало побувати у вівторок, у чудовому стані й відповідають усім сучасним вимогам. Навіть на Страговському стадіоні, трибуни якого на вигляд занедбані, є 10 футбольних полів із найсучаснішим обладнанням. Загалом їх, дуже якісних, лише у Празі близько сотні. Як наслідок — Чехія, на відміну від України, не відчуває браку талановитих футболістів.
Інша ситуація із популярністю місцевого футболу. Поєдинки чеського чемпіонату, як і українського, розігрують 16 команд, збирають від двох до восьми тисяч глядачів. У середньому футбольні матчі відвідують чотири-п'ять тисяч людей. На хокей у Чехії ходить більше народу.
Напередодні гри національної команди Чехії проти України про цю подію у Празі візуально ніщо не нагадувало. Старою частиною міста, як завжди, вешталися десятки тисяч туристів. А величезні біґ-борди запрошували на чемпіонат Європи з волейболу.
На матчі Чехія–Україна було трохи більше ніж сім тисяч глядачів. Ледь не половину з них становили українці. Як місцеві, так і ті, хто приїхав з України на цей поєдинок. Бодай якусь голосову підтримку господарям надавали діти, котрі по команді чи то вчителя, чи то тренера, "заряджали" із верхнього ярусу північної трибуни. Наші ж упродовж матчу, попри відомий результат, підтримували Україну. У ході зустрічі ця голосна підтримка логічно перейшла від прославляння української футбольної збірної до прославляння України загалом.
Чеські вболівальники не виявляли й чверті подібного патріотизму. На відміну від українців, які весь матч щось скандували, вони кричали тільки чотири рази. Після кожного забитого в українські ворота м'яча.
3 
1
Коментарі