Кубок Америки-2019 з футболу виграла збірна Бразилії. Навколо турніру сформувалися певні стереотипи, котрі часто повторюються як оцінка турніру. Погані поля? Це правда. Погане суддівство? Більше неправди. Про помилкові рішення говорили куди більше за ті моменти, які завдяки відеоповторам удалося розцінити справедливо. У певних матчах ми побачили не погане, а специфічне за манерою суддівство. Але ж це Південна Америка, де показати себе публіці прагнуть не тільки гравці, а й арбітри.
Мессі гучно заявив про корупцію в південноамериканській конфедерації, однак це такий собі жупел, який можна повторювати завжди і наче констатувати очевидні речі. Проте Лео говорив те з розпачу, не наводячи конкретних підтверджень і натякаючи, що біди його Аргентини пов'язані з цією "корупцією". А варто просто подивитися ігри Аргентини, аби зрозуміти — не в чиїйсь злій волі проблема. Ця команда спромоглася дійти до неймовірно розібраного стану. Такого, що нинішнє третє місце на Кубку Америки вже виглядає певним прогресом. У матчі з господарями аргентинцям не дали пробити пенальті, а в поєдинку з Чилі дарма вилучили Мессі. З іншого боку, вже у чвертьфіналі суддя вкрав у Венесуели пенальті на ворота Аргентини, тож результат аргентинців міг бути і ліпшим, і гіршим за підсумковий. Так само очевидно, що Мессі відіграв досить слабко, як для своїх можливостей. Це він і сам визнав. Тому виступ Аргентини можна оцінити лише як невеличкий прогрес порівняно з падінням на чемпіонаті світу 2018, проте в команди ще важкий шлях повернення до вершин.
Виступ Перу сміливо варто оцінити як диво. Серед команд Південної Америки "інки" мають другий найгірший склад після Болівії. Остання зіграла відповідно до свого статусу. Підопічні ж Рікардо Гареки видряпалися максимально високо.
Позитивним назвемо виступи Парагваю, Венесуели, Уругваю, Колумбії, Чилі. Останні трохи здивували, попри статус переможця двох попередніх континентальних першостей. Цього разу команда ветеранів, серед яких купа середняків, утомлена внутрішніми скандалами, на диво змогла зібратися і зіграти досить якісно. Та надалі вона має серйозно оновитися.
У Бразилії не було внутрішніх чвар, був досить сильний склад, але команда так само надалі має пережити суттєве кадрове реформування. Зараз бразильці виграли турнір, що було обов'язковим завданням для них, більш-менш впевнено. Ось на цьому консерватору Тіте варто перегорнути сторінку команди в нинішньому вигляді. Дані Алвес — справді найкращий гравець турніру. Йому 36. Навіть якщо трапиться диво і він за три роки буде готовий знов дивувати на Кубку світу, то все одно зараз потрібно награвати на цій позиції інших, точно не Фагнера. Просто через вік і конкуренцію сплив час у Бразилії Феліпе Луїса, Міранди та Фернандіньйо. Швидше за все, те саме стосується й 34-річного Тіяго Сілви. Як і у випадку з Алвесом, він найближчим часом має відійти від збірної, бо важко розраховувати на нього 2022 року. Навіть 30-річний Вілілан вже не особливо й потрібен команді. Річ не у його віці — на краях атаки виросли такі класні хлопці, як Евертон і Рішарлісон, підростають Нерес, Вінісіус Жуніор, Родріго Гоес. Заслужили на нові шанси досвідчені, але молодші від гравця Челсі, Лукас Моура й Дуду. Команда вже набуває нових барв. Серед успіхів Тіте відзначу перехід на гру з Феліпе Коутіньйо на позиції формально центрального атакувального хавбека, а реально вільного художника. Нарешті наставник відмовився від того, що тривалий час робив сам і паралельно з цим робили в "Барселоні" — "ліпили" з гравця фальшивого лівого форварда чи хавбека, дивуючись потім його невдачам у важливих поєдинках. Наступного року на турнір Бразилія може везти навіть зовсім експериментальний склад. Нинішній титул заспокоїв на певний час вимогливу публіку, тож є час для спокійного оновлення.
Окремої оцінки заслуговують гості змагань з Азії. І Катар, і Японія були цікавими та змістовними. Чемпіони Азії реально претендували на вихід із групи й довели, що вони сильна команда, котру мають серйозно сприймати всі, команда рівня європейського середняка чи того ж Парагваю. Японці привезли молодіжний варіант збірної, підсилений кількома ветеранами. Якби не провал — лише за результатом, а не грою — в першому поєдинку, то ця команда була б у плей-оф.
Розчарування на змаганнях тільки одне — Еквадор. Середняк цього разу зіграв як аутсайдер й нічим, окрім агресії, не запам'ятався.
І наостанок про старих знайомих за присутністю в українській прем'єр-лізі, котрі звідси їхали з ганьбою. Обидва вони, Дерліс Гонсалес і Карлос Самбрано, провели сильний турнір. Від парагвайця того варто було чекати. У "Сантосі" під наглядом відомого наставника Хорхе Сампаолі він вже півроку виступає якісно. А от перуанець страшенно здивував. Після Києва він провалився ще й у Базелі, а нормально не грав у футбол з 2016-го. І все ж Гарека надав йому шанс — Самбрано став найкращим у захисті Перу. Тепер спостерігатимемо, чи було це дивним спалахом в кар'єрі гравця, який мало думає про футбол, чи він таки справді отямився та готовий грати на нормальному рівні.
2 
1
Коментарі