Досвідчені лікарі стверджують: усі інфекційні хвороби — хвороби брудних рук. Медики впевнені: якщо вчасно мити руки, ризик підчепити недугу майже відсутній.
Про це я подумав у Львові, коли після матчу національної збірної традиційно знайшовся журналіст, який попросив тренера команди оцінити тамтешню публіку. Іншими словами — пропонував подякувати глядачам за те, що прийшли на футбол. Тренер не став цього робити. І, як на мене, вчинив слушно.
Бо ж насправді не тренери й футболісти мають дякувати публіці. А навпаки — публіка повинна вклонятися спортсменам за футбольне видовище. Не дякують же актори глядачам у театрі. Те ж стосується опери, цирку, естрадного концерту тощо.
Абсурдна традиція — дякувати від імені спортсменів глядачам — характерна винятково для нашого футболу. Гравці англійського "Ліверпуля" не дякують спеціально переповненим трибунам стадіону "Енфілд Роуд", гравці німецької "Баварії" не дякують відвідувачам "Альянц Арени", а гравці "Аяксу" з Нідерландів — трибунам "Амстердам Арени". Бо ці стадіони, як і сотні інших, завжди або майже завжди заповнені публікою, яка заплатила гроші за дуже дорогі квитки. Заплатила за видовище, що показують на цих стадіонах футболісти. Не буде видовища — не буде глядачів.
У нас усе не так. У нас глядачі на футбольних матчах — це не правило, а виняток. І команди цим надто не переймаються. Бо грають не для глядачів, а для тих, хто їм платить. Публіка це прекрасно розуміє і йде на ті матчі, де є шанс побачити видовище. А потім вимагає за це подяки від футболістів і тренерів.
В Англії бажання глядачів почути подяку можуть оцінити як хворобливе. Їм добре — не мають шансу підчепити хворобу порожніх трибун. У них футболісти грають для глядачів, а не для багатих власників. І глядачі за це дякують футболістам, купуючи квитки й заповнюючи трибуни. А не навпаки.














Коментарі