У "золоті" часи київського "Динамо", середина 1960-х — кінець 1990-х, футболіст міг піти з команди лише "донизу". Тому що тодішнє "Динамо" було вершиною можливостей будь-якого гравця тих часів. Вище йти було нікуди — за кордон нікого не відпускали.
Нічого принципово не змінилося у наступні чверть століття, коли з'явилася можливість виїжджати за кордон. За цей час "на підвищення" з "Динамо" пішов лише один футболіст — феноменальний Андрій Шевченко. Усі інші, хоч українці, хоч іноземці, залишивши "Динамо", не стали не те що "світовими зірками", але бодай трохи помітними у футболі особистостями.
Гравці, які йдуть із "Динамо", розчиняються у багатотисячній масі професійних футболістів, назавжди зникаючи з перших шпальт неукраїнських спортивних видань. Які мотиви переходів? Скажемо очевидне — до київського "Динамо" футболісти з усього світу їдуть за високою зарплатнею, що їм більше ніде не запропонують. А залишають команду або не потрапивши до складу, або не бажаючи жити в Україні.
Які мотиви залишити "Динамо" можуть бути у найкращого нині гравця команди Андрія Ярмоленка? Зарплатня? На порядок більше грошей, ніж у Києві, йому можуть запропонувати лише у суперклубах першої європейської десятки. Туди Андрія, як відомо, поки що не кличуть.
Якби Андрій хотів би поїхати грати за кордон, він міг би зробити це ще п'ять років тому. Тоді кілька італійських клубів пропонували за його перехід 10 млн євро. За такі чи трохи більші гроші Ярмоленка можуть відпустити з "Динамо" будь-коли. Але навіщо? Навіщо найкращому футболісту найкращої української команди йти "на пониження"?
Тож усе просто — якщо європейські суперклуби не бажають запрошувати Андрія Ярмоленка, він може допомогти "Динамо" стати суперклубом. І тим самим здійснити нарешті свою мрію — виступати за одну із провідних команд Європи.
2 
1
Коментарі