67-річний Володимир Перетурін — знаменитий футбольний коментатор радянських часів. 19 років він вів програму "Футбольний огляд", яку дивився кожен уболівальник в СРСР.
Чотири останні роки Перетурін офіційно перебуває на пенсії. Але від журналістики не відпочиває: пише про футбол у газету "Вечірня Москва".
З появою Інтернету футбольним коментатором бути легше?
— Так. За моїх часів інформацію про зарубіжний футбол дістати було дуже важко. Передплачував німецькі, болгарські, польські видання. А до Центрального комітету радіо та телебачення приходили авторитетні "Ворлд Соккер" та "Франс футбол". Із затримкою на два-три дні.
Значить, рівень нинішніх коментаторів має бути вищим?
— Поінформованість і професійний рівень — різні речі. Мої молоді колеги часто компенсують незнання тактики футболу величезним обсягом інформації. Яку і "виливають" на телеглядачів.
Матчі за участю українських команд переглядаєте?
— Тільки "Динамо" і "Шахтар" у єврокубках. У вас тільки ці дві команди будуть чемпіонами країни в найближчі років двадцять. Тому що вони коштують 50 мільйонів, а інші — п"ять-шість.
Чи доводилося вам коментувати договірні матчі?
— Було. У 1973 році поїхав до Ворошиловграда коментувати матч місцевої "Зорі" з київським "Динамо". У ті часи українські команди, за вказівкою Щербицького, віддавали "Динамо" два очки у Києві, одне — у гостях. Я прекрасно знав, що має бути нічия. Пішов до свого начальника, голови Держтелерадіо Георгія Лапіна. Друга Брежнєва, до речі. Запитав, як мені цей цирк коментувати. Той сказав, щоб вів репортаж езоповою мовою. Я і вів. За десять хвилин до кінця Київ бив пенальті. Буряк ударив і ледь не влучив у кутовий прапорець. Я вигукнув: "Так, Леоніде, треба робити поправку на вітер!"
"Динамо" та "Шахтар" коштують 50 мільйонів
Якось збірна СРСР грала у Копенгагені товариський матч проти Данії. Напередодні гри, десь о десятій вечора, у мій готельний номер постукав Лобановський — головний тренер збірної СРСР. Зайшов із пляшкою віскі. Сіли, випили. Лобановський каже: "Ви постійно говорите про договірні матчі, а про те, що ми добре тренуємося, мовчите". Відповів йому так: "Команду я сприймаю, як свою дружину. І якщо вона мене зраджує, то не можу її похвалити за те, що водночас смачні обіди готує". Проговорили до третьої ранку. Кожен залишився при своїй думці. Випили весь віскі. Йдучи до свого номера, Лобановський зазначив: "Ну що ж, режисура подібних матчів тепер виходить на перший план". Він вважав, що очки можна набирати будь-яким шляхом. Жодних забобонів на цю тему не мав...
Ви товаришували з Лобановським?
— Слово "товаришували" неправильне. Я з Лобановським співпрацював. Бувало, тренер телефонував мені і висловлював своє обурення. Уся редакція Центрального телебачення бігла до моєї кімнати і слухала, як я з Валерієм Васильовичем лаюся. Іноді він був правий, визнаю. Імпонувало, що Лобановський, на відміну від того ж Едуарда Малофеєва, ніколи не скаржився на мене у Центральний комітет партії. Просто дзвонив і говорив: "Ну що ви знову хвалите Бишовця (тренера олімпійської збірної СРСР. — "ГПУ")! Хто у нас наставник національної збірної?".
Це був суцільний монолог Лобановського?
— Ніякого монологу. Він дорікав. Я відповідав. Лобановський нікого не слухав. Твердо стояв на своєму. Але навіть під час суперечок ніколи не вживав міцних слівець.
І програвати не любив. Якось у Трабзоні ми грали у футбол три на три. У одній команді — Лобановський, Коман та гід, у іншій — я, Пузач та керівник делегації. Наша команда перемагала 5:2, час вичерпався, слід було йти вечеряти. Але Лобановському страшенно не хотілося поступатися. Він дав вказівку грати далі. Зіграли ще півгодини, впродовж яких ми пропустили гол — 5:3. І якби команда не чекала на вечерю, мабуть, Лобановський з поля не пішов би, поки принаймні не зрівняв би рахунок.
Збірна СРСР на чемпіонаті Європи-1998 посіла друге місце. Успіх відзначали разом з командою?
— Що ви! Я завжди знав, що не можна бути з тренером чи гравцями на "короткій нозі". Тоді ти втрачаєш право на об"єктивність.
Мій учень Ігор Будніков зараз працює на телеканалі "Спорт" і веде програму "Футбол Росії". Він у добрих стосунках з керівництвом "Локомотива". У ресторанах із "залізничниками" сидить. Як після цього Будніков може критикувати "Локомотив"?
Серйозних ляпів під час репортажу припускалися?
— Не пригадую. Ну, міг футболіста Сафонова назвати Сафроновим.
Як складалися стосунки з колегами?
— Нормально. Тільки з Маслаченком не спілкувався. Підла людина, непорядна. Не хочеться і говорити про нього. Тим більше, Маслаченко недавно 70-річчя відсвяткував.
Чому зараз не виходите в ефір?
— На пенсію відправили. Без жодних пояснень. Я ж ворог для усіх. Бо не звик підмінювати правду...
Володимир Перетурін народився 23 травня 1938 року у Москві.
1956 — гравець дублюючого складу московського "Динамо"
1962 — перейшов до ленінградського "Динамо"
1969 — закінчив кар"єру гравця
1969 — пішов працювати на Центральне телебачення
Працював на шести фінальних турнірах Кубка світу (1974, 1978, 1982, 1986, 1990, 1994), трьох фінальних частинах чемпіонату Європи (1984, 1988, 1992), чотирьох Олімпійських ігор (1988 — на зимовій та літній, 1992, 1996).
2002 — вийшов на пенсію
Двічі одружений, має двох синів та онучку.
3 
1
Коментарі