Він усе життя тренував жіночі баскетбольні команди. Майже тридцять років очолював дніпропетровську "Сталь" і виховав трьох олімпійських чемпіонок. 1997-го був наставником збірної України, яка виступала у фінальній частині чемпіонату Європи.
Останні чотири роки Майзлін живе у Німеччині. В Україну навідується зрідка.
Правда, що виклику до Німеччини ви чекали п"ять років?
— Так. 1997-го подав документи на виїзд. А поїхав тільки 2002 року. Це тому, що проживати хотів у найбагатшому регіоні Німеччині — Баден-Вюртембергу. Потрапити туди дуже важко.
Оселився в містечку Ройтлінген, за 30 кілометрів від Штутгарта. Проживають у Ройтлінгені 150 тисяч людей.
І як вам живеться?
— Не скаржуся. Мешкаю в однокімнатній квартирі. Отримую соціальну допомогу. Її цілком вистачає на життя. Щомісяця на мій рахунок приходить 696 євро. 375 євро я плачу за квартиру, 20 — за опалення, 15 — за гараж (у Німеччині квартиру зазвичай здають разом із гаражем), ще 15 євро йде на оплату телефонних розмов. 100 євро витрачаю на продукти. Купую в спеціальному магазині, де ціни занижені. Решту грошей відкладаю, щоб мати можливість поїхати в Україну.
Друзів багато маєте?
— Взагалі не маю. Німецькою не володію, тому коло спілкування обмежене. Сестра і племінник, які мешкають поверхом вище. У Ройтлінгені, щоправда, є єврейський осередок, але до нього я ходжу рідко. Краще цей час витратити на перегляд матчів чемпіонату Німеччини з футболу або поєдинків НБА.
У Ройтлінгені є баскетбольна команда?
— Тільки чоловіча. Не дуже високого класу, грає на регіональному рівні. Зате неподалік є містечко Тюбінген. Тамтешня університетська команда увійшла цього сезону до вищої ліги. Але на її домашні поєдинки я практично не ходжу. Квиток на матч коштує 10 євро. Це для мене дорого. Та і такі поїздки для моїх років уже шкідливі.
У збірній працював за 90 гривень
Колишньому тренерові збірної України не можуть безкоштовно дати перепустку на матч?
— У Тюбінгені навіть не знають про мої заслуги. Там звертають увагу тільки на місцевих фахівців, греків, югославів та американців. І влаштуватися на роботу в Німеччині для мене майже нереально. Для того, щоб тренувати там, потрібно мати спеціальну ліцензію і володіти німецькою. Вона мені не дається, хоча двічі ходив на мовні курси. Але потім подумав: 76-річному чоловікові не варто щодня витрачати дві-три години на вивчення мови. Я вже своє відтренував, хай молодші беруться за справу.
Маєте уявлення про нинішній рівень українського жіночого баскетболу?
— Цього рівня просто немає. Суджу за тими матчами чемпіонату, які бачив під час своїх візитів до України. Розвалили все, що можна. Гравців немає, тренерів також.
Ви одним з останніх отримали звання заслуженого тренера СРСР.
— Заслуженим тренером України я став ще 1981-го. До того часу дві мої підопічні стали олімпійськими чемпіонками. Раїса Курв"якова виграла Олімпіаду-1976 у Монреалі, а Людмила Рогожкіна завоювала "золото" через чотири роки в Москві. Коли на Олімпіаді-1992 у складі збірної СНД перше місце посіла ще одна моя вихованка — Олена Жирко, документи на присвоєння Майзліну звання заслуженого тренера СРСР були відіслані до Москви. Москвичі дивувалися, чому в мене звання немає. А все просто було: свою національність ніколи не приховував і міняти ім"я та прізвище, що в радянські часи було модним, не збирався. За цю позицію і страждав. Тож заслуженим тренером Союзу став тільки 1992 року, коли і країни вже не існувало.
Правда, що збірну України ви тренували за 90 гривень на місяць?
— Абсолютно. Тоді ставка Держкомспорту була 180 гривень на місяць. Я суміщав тоді роботу в клубі та збірній. Враховуючи цю обставину, мені платили півставки.
Зовні ви маєте відмінний вигляд. Завжди вирізнялися гарним здоров"ям?
— Якби ж. Ви не бачили мене п"ять років тому, коли мучився з артрозом правого тазостегнового суглоба. Хвороба супроводжувалася диким болем — 300 метрів пройти не міг. Але у травні 2003-го зробили операцію, замінили мені суглоб. Тепер уже можу і ходити, і стрибати, і танцювати.
1930, 31 серпня — народився в Дніпропетровську
1971 — очолив дніпропетровську "Сталь"
1981 — став заслуженим тренером України
1992 — став заслуженим тренером СРСР
1993 — виграв бронзову медаль чемпіонату України
1997 — головний тренер збірної України
2002 — переїхав до Німеччини
6 
1
Коментарі