- Огнен, як твої перші дні в Києві?
- Чесно кажучи, трохи втомився. Але не від тренувань. Ось сьогодні з"їздив в хорватське посольство, щоб стати на облік. А відразу після інтерв"ю заплановано оглядини квартири, в якій, можливо, я влаштуюся. Отже, є трохи справ. На щастя, мені у всьому допомагає динамівський селекціонер Беріслав Станоєвіч. Він вже трохи показав мені Київ - дуже красиве місто і люди тут добрі.
- Хтось вже підійшов до тебе на вулиці зі словами: "О, та це ж Огнен Вукоєвіч!"?
- Вже в аеропорту мене пізнавали. Але, думаю, мені тут легше залишатися непомітним, ніж в 800-тисячному Загребі. Там впізнавав кожен.
- Найбільш незвичайний автограф в твоєму житті?
- Якийсь один і не виділю. На чемпіонаті Європи у мене рука втомилася розписуватися на всіх частинах тіла, які підставляли фанати, на їх майках, кепках.
- Напевно, років 15 тому і Огнен Вукоєвіч був таким самим?
- В точку. Бігав за гравцями... Взагалі в дитинстві мені дуже подобався "Аякс" - Райкаард, потім генерація Клюйверта, Давідса, Зеєдорфа, Літманена, що виграла Лігу чемпіонів в 1995 році. Шкода, в дитинстві не було можливості придбати їх футболки. А ось за час професійної кар"єри назбиралася вже ціла колекція майок гравців, з якими зустрічався на футбольному полі. Останній екземпляр - це 19-й номер форварда збірної Німеччини Одонкора.
- Зараз, коли вже уляглися емоції, що можеш сказати про матч з Туреччиною, коли ви на останніх хвилинах додаткового часу спочатку забили, а потім відразу пропустили і в серії пенальті поступилися дорогою в півфінал супернику?
- Був шок. Такий матч можна програти раз на сто років. Хорватія повинна була грати у фіналі Євро. Гравці нашої команди плакали прямо на полі, в роздягальні.
- З часом не повертався до кінцівки того матчу, щоб зрозуміти, що все ж таки сталося?
- Не було жодного бажання. Ви можете зрозуміти: протягом однієї хвилини трапилося найбільше щастя в нашому житті, і тут таки - найбільше нещастя.
- До речі, перед грою відпрацьовували пенальті?
- Так, за два дні до матчу з Туреччиною. З п"ятнадцяти 11-метрових тільки два виявилися нерезультативними: Чорлука промахнувся, а я влучив в перекладину.
- Тобто, напевно, до матчу думали, що якщо дійде до серії пенальті, то не програєте?
- Насправді ми були впевнені, що сильніші за Туреччину і виграємо, не доводячи справу до "лотереї". Але коли суперник фантастичним чином відігрався, то отримав психологічну перевагу в серії пенальті і нею скористався.
- Твій партнер по збірній Йерко Леко не жартував, коли говорив, що у разі виходу команди у фінал ваш тренер Славен Біліч, який є рок-гитарістом, дасть концерт своїм підопічним?
- Так і було. Але, концерт, я впевнений, ще буде. Можливо, вже на ЧС-2010.
- За кого вболівав на Євро, коли Хорватія вилетіла з турніру?
- Ні за кого, взагалі не хотілося дивитися матчі, що залишилися. Але Іспанія, на мій погляд, заслужено виграла Євро. Вона добре рухалася і прекрасно грала в пас.
- Як ставишся до свого прізвиська "Хорватський Гаттузо"?
- Ріно - один з кращих півзахисників Європи. Отже для мене це великий комплімент.
- Мрієш, щоб клуб Гаттузо "Мілан" став наступним в твоїй кар"єрі?
- Звичайно. Своєю грою в "Динамо" я хотів би заробити запрошення в такий великий клуб. Нічого неможливого в цьому не немає, тим більше враховуючи, що з "Динамо" раніше вже пішли до "Мілана" двоє футболістів: Шевченко і Каладзе. Сподіваюся, наступним буду я.
- Леко радив тобі перейти в "Динамо", Срна - в "Шахтар". Ти вибрав Київ. Даріо не образився на тебе?
- Ні, він мій друг, ми постійно на зв"язку і вже домовилися обмінятися футболками після матчу за Суперкубок України в Полтаві 15 липня.
- Те, що "Динамо" останнім часом невдало грало в ЛЧ, не насторожувало при переході?
- Ні. Ігор Суркіс розповів мені, що створюється нова команда. І я вже побачив, що тут зібрані дуже хороші гравці.
- Ритуалу посвячення в гравці "Динамо" не було? У "Челсі", наприклад, кожен новачок на вечері повинен заспівати одноклубникам пісню.
- Нічого подібного не було. Але якби треба було, я б якусь українську пісню вивчив, без проблем.
- Вже визначився, під яким номером гратимеш в "Динамо"?
- Мій улюблений номер - 20-й, але він у Гусєва. Хотів би 8-й, під яким граю в збірній, але в "Динамо" він закріплений за Алієвим. Отже вибиратиму серед інших.
- Цікаво, у Огнена Вукоєвіча був шанс не стати футболістом?
- Мій тато сам був футболістом і з малих років водив мене на ігри. Отже альтернативи футболу в моєму житті не було. Тато грав правим захисником. А мені завжди подобалося багато бігати і подовше залишатися з м"ячем, для чого моя позиція опорного півзахисника сприятлива.
2 
4166
Коментарі