Пеле вважав Блохіна легкоатлетом

Журнал "Франс Футбол" вирішив не присуджувати цього року "Золотий м'яч" – нагороду кращому футболісту Європи. Ініціатори вважають, що через пандемію коронавірусу не всі гравці були в рівних умовах.

Згадуємо переможців попередніх років. В 1973 і 1974 роках "Золотий м'яч" знову вигравав Йоган Кройф. А 1975 – перший український футболіст Олег Блохін.

Коли у Пеле запитали про рівень гри Олега Блохіна, він відповів: "Я не розбираюся в легкій атлетиці".

Для головного футболіста в історії гра київського "Динамо" була незрозуміла. Величезні люди з кам'яними м'язами, тотальна дисципліна, лютий пресинг і строго утилітарне завдання - перемога будь-якою ціною. Без всякого нальоту елегантності, - пише "Трибуна".

Незрозуміло правда, що поганого в легкій атлетиці. Мати Блохіна круто стрибала в довжину і через бар'єри, п'ять разів вигравала чемпіонат СРСР, а під кінець кар'єри отримала звання заслуженого майстра спорту. Олег спочатку теж займався, але батько відправив його в футбол.

У 1962 році Блохіну було 10, і батько привів хлопця в школу "Динамо". Там тренував його знайомий Володимир Леонідов (Блохін-старший і Леонідов раніше разом працювали інструкторами в київській міській раді "Динамо"). Леонідову Олег сподобався відразу: "На вступних він дуже легко втік від усіх на 40-метровій дистанції і сильніше за всіх улупив по воротах. Я був у шоці".

Пацани, які грали разом з Олегом за дитячу команду, вважали його блатним через знайомство тренера з батьком, але Блохін не слухав: відлітав від захисників і забивав голи, хоча був найменшим і найхудішим в команді.

Якось на матч молодіжного "Динамо" прийшов Михайло Семичастний (багаторазовий чемпіон СРСР у складі "Динамо" і ЦДКА), він тоді працював в центральному комітеті "Динамо". Їх діалог з Леонідовим:

- Дуже цікавий хлопчина. Дуже!

- Прізвище цього хлопчика Блохін. Мені багато колег кажуть, що не вийде з нього хорошого футболіста - не боєць, мовляв.

- Не слухай ти їх. З такого може вийти відмінний футболіст!

Після гри Семичастний розповів про Блохіна тренеру Віктору Маслову, який тоді тренував першу команду київського "Динамо", і записав ім'я хлопця в блокнот.

У 1972-му київське "Динамо" тренував Олександр Севідов. У 70-80-х він по разу вигравав чемпіонат з київським і московським "Динамо", а ще двічі виходив у півфінал Кубка кубків (з московським клубом). У першому турі чемпіонату кияни грали з "Зорею" з Ворошиловграда і програли, а основний нападник Хмельницький отримав жорстку травму. Блохіну тоді було 19, але він біг найшвидше і взагалі дивував упевненістю. В команді ніхто не сперечався з приводу 11 номеру, який він вибрав.

У книзі "Футбол на все життя" Блохін згадував, як перед другим туром (ростовський СКА в гостях) Севідов покликав його і сказав: "Заміниш Хмельницького і будеш забігати за спину захисту, а там вирішуй момент. Півзахист буде грати на тебе".

Центральні півзахисники "Динамо" виконали установку і п'ять разів виводили Блохіна сам на сам із голкіпером, але той бив повз. "Динамо" все одно виграло, а Блохін допоміг в наступній грі з "Карпатами" - гол Олега врятував Київ. Ще через тур він зробив дубль у ворота мінського "Динамо" - і влетів в основу.

В одному з матчів Блохіна побачив Микита Симонян. Він вигукнув: "Цей хлопець поб'є всі наші рекорди!"

У тому сезоні молодий Блохін забив 14 раз - найбільше в чемпіонаті - і став головною надією радянського футболу, хоча титул кращого гравця вручили Євгену Ловчеву.

У наступному сезоні Блохін взагалі перестав помічати захисників, знову забив найбільше в чемпіонаті і став найкращим футболістом країни за версією тижневика "Футбол". Але "Динамо" знову нічого не виграло: всі титули пішли "Арарату" - і Севідова відправили у відставку. Блохін засмутився: Севідов дбайливо наближав Олега до основного складу і боровся з розриваючою енергійністю хлопця. Він кілька разів утримував його від спроб піти в інший клуб і рятував від перевтоми.

Навесні 1971-го Олег приїхав з молодіжної збірної СРСР, на огляді лікар київського "Динамо" зауважив у Блохіна перевтома і порадив пару днів відпочити, сходити в лазню, але гравець не послухався. Наступного ранку він стояв в строю на тренуванні і впивався гострим поглядом в тренера. Севідов побачив його не відразу.

– А ти чому тут? - запитав Севідов. - Тебе Ваня Жутник в парилці чекає.

- Піду після тренування.

- Ні, Олег, підеш не після, а замість. Потренуватися ти ще встигнеш.

Наприкінці 1973-го замість Севідова призначили Валерія Лобановського. Він дуже поважав футбол, який будувався на божевільному пресингу і чіткості командних рухів.

До наступного сезону команда ввібрала ідеї нового тренера і виграла все в СРСР, а Блохін знову став кращим бомбардиром (20 м'ячів - повторення рекорду чемпіонату). Після того сезону воротар "Динамо" Євген Рудаков зізнавався: "Мені пощастило, що Олег грає в одній команді зі мною, інакше б я пропускав більше".

Сезон-1975 для Блохіна і київського "Динамо" вийшов легендарним. Лобановський геніально докрутив у "Динамо" всі механізми, а багато лідерів вийшли на оптимальний рівень в житті.

"Навантаження підвищилися разів у п'ять. Обсяг, інтенсивність, швидкість, атлетизм. У мене, наприклад, так, втім, і у багатьох інших динамівців почали сильно боліти м'язи спини, які раніше ніколи так не навантажувалися", - згадував Блохін.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дебют Бекенбауера в збірній преса назвала самогубством

Базилевич і Лобановський десь діставали записи ігор голландців і на тренуваннях вкручували закони тотального футболу. Вони змушували команду синхронно переміщатися і багато працювали з різкими переходами із захисту в атаку.

Того року динамівці програли лише Кубок СРСР, а все інше (Кубок кубків, чемпіонат СРСР і Суперкубок УЄФА) виграли в блискучому стилі. Команда Лобановського мчала, наче ідеальний танк, а Блохін в ньому був гарматою.

 

У чемпіонаті він забив на два м'ячі менше, ніж в минулому році, але все одно став найкращим бомбардиром і привів "Динамо" до перемоги.

У Кубку кубків-1974/75 склад учасників здавався страшним: "Ліверпуль", ПСВ Ейндховен, "Реал" Мадрид, "Бенфіка", "Айнтрахт", "Црвена Звезда", "Ференцварош". Але "Динамо" не злякалося.

У чвертьфіналі та півфіналі кияни не помітили "Айнтрахт" і "ПСВ", а в фіналі вийшли на колючий "Ференцварош".

Гра проходила на "Санкт-Якоб Парк" в Базелі. Блохін вийшов з божевільним настроєм на гол, але в першому таймі забивав тільки Володимир Онищенко. Зате в другому Олег виконав шедевр - на божевільній швидкості втік від захисника, елегантно прибрав воротаря і забив вже в порожні. 3:0.

Після матчу швейцарська "Ля Сьюісс" писала: "Одна команда була на полі в цьому матчі і показала гру, яку швейцарці давно вже не бачили. Можливо, "Динамо" - найсильніша команда в Європі, а Блохін - найкращий гравець".

У Суперкубку Блохін це підтвердив. Тоді в ньому грали володарі Кубка чемпіонів і Кубка кубків, а переможець визначався за сумою двох матчів. Суперником "Динамо" стала нереальна "Баварія" з Румменігге, Майєром, Бекенбауером і Мюллером.

Bild писав, що у Києва немає шансів: "Баварія" перемогла в Кубку чемпіонів, у них приголомшливий склад. Незрозуміло, за рахунок чого команда Лобановського може обіграти мюнхенців".

У першому матчі на Олімпійському стадіоні в Мюнхені Олег Блохін пояснив. Він знову забив шедевр, обігравши чотирьох.

А в матчі-відповіді додав ще два. "Динамо" виграло Суперкубок.

Цей перфоманс підкорив журналістів - і "Золотий м'яч" віддали Блохіну. Він все зробив ідеально і дуже вчасно, хоча в Європі тоді запалювали Кройф, Румменігге і Мюллер.

Його аритмічний біг, рваний дриблінг і атомний ривок порвали уяву багатьох, але Олег все одно сильно здивувався, коли дізнався про "Золотий м'яч": "Спочатку подумав, що це передноворічний жарт".

Сам "Золотий м'яч" приїхав до Блохіна тільки в березні 1976 го (тоді особливі церемонії не проводилися і нагороду просто віддавали перед яким-небудь матчем).

У тому ж році олімпійська збірна СРСР посіла третє місце на Олімпіаді, а Блохіна назвали головним винуватцем того, що не вдалося взяти золото.

Газети вважали, що найкращий гравець Європи повинен вигравати трофеї наодинці, але Блохін пояснював, що річ у проваленій підготовці до турніру і жахливому графіку під час його проведення:

"Наші тренери і їх помічники - представники спортивної науки - запевняли нас, що ми відмінно готові до того, щоб виграти перше місце - стати чемпіонами Олімпійських ігор! Але, чесно зізнатися, нам і на м'яч дивитися не хотілося, настільки втомленими ми все себе почували. Наприклад, ні світ ні зоря, коли після проведених напередодні матчів нам ще хотілося спати, всю команду в обов'язковому порядку піднімали на зарядку. Втомилися, не втомились - не так важливо. Програмою нам були запропоновані тренування. І знову: "Давай! Давай! " І ми носилися по Олімпійському селищу, а наші керівники спортивної делегації бачили все це зі своїх вікон і, напевно, раділи, як здорово і старанно виконують свою програму радянські футболісти".

Він не здавався, в 1977-му знову став кращим бомбардиром чемпіонату СРСР, в 1986-му разом з "Динамо" ще раз виграв Кубок кубків, але до нового "Золотого м'яча" так і не наблизився.

"Команда 1975 го була на піку, а потім пішов спад. Ми не могли з цим нічого зробити. А ще мене не пускали за кордон, хоча запрошення були. "Реал" пропонував за мене 4 мільйони доларів. Це був 1982 рік - зараз це навіть не знаю скільки мільйонів. Якби мені дали (зарплату) навіть 200 тисяч доларів, я б погодився, напевно. Я б погодився і за менші гроші. Мені було б просто цікаво зануритися в це. Якби я в 1982-му поїхав в "Реал" я би пройшов вже іншу школу", - згадував Блохін в книзі.

У 1982 році збірна СРСР не вийшла з чвертьфінальної групи. Винуватцем провалу московські журналісти назвали Блохіна.

 

У 1984 році неймовірний збіг обставин, придуманий арбітром пенальті у вирішальному матчі плюс навмисне програний Польщею матч Португалії не дозволив збірній СРСР під керівництвом Лобановського поїхати на Євро.

У 1986 Блохін вже не був гравцем основи збірної. Але саме в тому році він не раз виблисне майстерністю. Спочатку у складі "Динамо" в фіналі Кубка кубків проти "Атлетіко", потім в 1/8 Кубка чемпіонів проти "Селтіка" і, нарешті в листопаді саме вихід Блохіна на заміну в матчі проти Норвегії дозволив збірній СРСР нарешті зламати опір вікінгів.

×