На перехресті біля метро Контрактова площа в Києві Віктор Павленко, 18 років, продає футбольну атрибутику. Хлопець ходить розділювальною смугою між машинами з пакетом. В ньому сувенірні прапорці України та дудки для вболівальників. Поки машини стоять на червоному світлі, він пропонує водіям купити сувенір. За дудку просить 10 гривень, прапорець — 20.
"Сьогодні перший день. Євро — непоганий спосіб заробити. Якби не турнір — ніхто б тих дудок не брав. Вже дві години стою. Продав одну дудку та 10 прапорців. Буває, що по 15 хвилин ніхто не бере, а потім два відразу просять", - розповідає продавець.
Відходить до тротуару перекурити.
Віктор закінчив перший курс факультету філології університету імені Михайла Драгоманова. Роботу запропонувала тітка. Платить хлопцю відсоток від виторгу. Скільки не каже.
"Дали мені зранку 30 прапорців і 10 дудок. Як продам всі, піду ще візьму", - пояснює Віктор.
Продавець постійно слідкує аби поблизу не було міліції.
"Не знаю чи можна тут продавати, чи ні. Тому, якщо бачу десь ходять у формі, то ховаюся", - посміхається Віктор.
Світлофор перемикається на червоне. Машини стоять у корку.
"Все, я до роботи, - поспішає хлопець. Іде до сірої "Шкоди". Водій років 45-ти завчасно хитає головою. Віктор іде далі вздовж колони. За 80 секунд, поки горіло червоне світло, він не продав жодного прапорця.
Неподалік, біля Житнього ринку футбольну атрибутику продає молодший брат Віктора Павло, 10 років. Хлопець стоїть за прилавком з дитячим одягом. З лівої сторони складені на купу прапорці, біля них пластикові дудки. Жінка в зеленій футболці підходить до прилавку, поперед себе везе коляску з дочкою. Просить продавщицю подивитись за дитиною, сама проходить за прилавок ближче до товарів Павла. Розглядає прапорці.
"Хочу на коляску причепити. Покажемо тату, що ми теж за Україну вболіваємо", - позираючи на дитину говорить жінка. Платить за сувенір. Прапорець застромлює в кишеню збоку коляски.
Павло ховає гроші в кишеню та визирає на дорогу.
"Мене мама попросила помогти. В мене зараз канікули, заробляю на солодке", - пояснює Павло. За прилавком його майже не видно. - Сьогодні багато продав але скільки не скажу, бо не рахую. Зараз моя тьотя прийде вам розкаже.
До прилавку підходить Олена Павленко, 30 років. Жінка розмовляє по мобільному телефону. Кладе слухавку і ховається від сонця під тінь від намету.
"Це в мене тут лоток із дитячим одягом", - показує на товар. На прилавку розкладені яскраві шкарпетки малих розмірів, збоку висять дитячі вишиванки та футболки. - Вирішили повболівати трохи з усіма, привезла ще різної футбольної атрибутики. В цьому кіоску торгують мої працівники, а прапорці продає окремо мій племінник. Його мама та брат теж недалеко звідси торгують сувенірами. Хотіла ближче до фан-зони але там вже все зайнято, - пояснює підприємець.
За 300 метрів на перехресті Смірнова — Ласточкіна і Глибочицької Микола, 27 років, окрім національних прапорців продає піратські. Вони чорного кольору, по середині набитий білий череп. За такий просить 25 гривень.
На перехресті зупиняється червоний "Нісан Альмера" пасажир на передньому сидіні опускає скло. За кілька секунд простягає гроші та бере прапор України.
"Сьогодні більше 50 штук продав. Нормально іде. В середньому один - за три хвилини", - хвалиться Микола. Чоловік одягнений у чорну футболку та темні бріджи, коли усміхається помітно золотий зуб.
"Прапорці орендую безкоштовно. Ті, що не продам поверну разом із прибутком. Але від кожного проданого, мені повернуть одну гривню", - пояснює продавець і крокує вздовж тротуару біля колони машин. Підходить до кожної.
Тим часом особливого ажіотажу навколо прапорців у Донецьку немає. У найбільш східному місті-господарі Євро-2012 продавці годинами не можуть збути товар.
3 
1
Коментарі
5