Сьогодні виповнюється 45 років першій перемозі київського "Динамо" в Кубку кубків. Колишній захисник команди Стефан Решко згадує переможний розіграш.
Стефане Михайловичу, вам зразу ставили завдання перемогти чи бодай дійти до фіналу?
У вересні 1974 року ніхто ніяких завдань не ставив, ніяких накачок чи чогось такого не було. Лобановський готував нас до кожного конкретного суперника. Першим випав болгарський клуб ЦСКА "Септемврійско знаме". У ті часи це був дуже солідний клуб із сімома гравцями збірної Болгарії у складі. Перша гра в Києві була дуже важкою, тягучою. Ми виграли – 1:0. На виїзд до Софії їхали з тривожним серцем. Відверто кажучи, трохи побоювалися болгар. Але все склалося найкращим чином. Блохін наприкінці матчу забив, і ми знову виграли.
Хто був сильнішим суперником? "Айнтрахт" із Франкфурта в другому колі чи ПСВ у півфіналі?
Однозначно голландці. Дуже якісна команда. В останні 15 хвилин першої київської гри вони нас сильно прихопили. Влучили в штангу, забили гол з офсайду. Але ж і рахунок уже був – 3:0. Бігти вперед не треба було.
Чи був момент у грі-відповіді, коли питання переможця висіло на волосинці?
Ні, не було. Голландці першими забили, але ніякої переваги в них не було. Рівна гра з однаковою кількістю моментів у обох команд. Глядачів було 24 тисячі – не надто вірили в свою команду. А потім Буряк зрівняв за 15 хвилин до кінця матчу - й уся інтрига вмерла.
Якісь накачки перед фіналом були? Партійні боси заїжджали?
Та ні, нічого особливого. Тільки на гру полетіли службовим літаком першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького. Це був Ту-134, без особливих наворотів. Ми потім розпитували в льотчиків, чим він відрізнявся від звичайного. Казали, що може взяти більше пального, але й менш економний. Згодом ми тим літаком ще літали на матч в Ісландію.
Фінал грали в Швейцарії. Ви там були вперше?
Так, уперше. Країна сподобалася ще з вікна літака – озера, гори, якісь фермерські господарства, і все зелене-зелене. Потім відпустили походити по магазинах. Частину товару продавці виносять на вулицю. Уперше побачив, як шампунем миють вітрини магазинів і навіть тротуар біля них. Враження були незабутні.
Як Лобановський напучував вас перед фіналом?
Та він навпаки намагався зняти напруження. Уже перед виходом на поле присіли на доріжку. Лобановський став і каже: "Ніякого хвилювання, вийшли й робимо свою справу. Граємо у свою гру". Угорці теж були серйозною командою – дорогою до фіналу вони вибили "Ліверпуль" і "Црвену Звезду". А югослави перед цим переграли "Реал". Однак сама гра далася не надто важко. Онищенко швидко забив два м'ячі. Тому в перерві Лобановський уже не здавався таким напруженим. Казав спокійно грати й зловити їх на контратаці. Що Блохін і зробив. Рахунок став – 3:0.
Що найбільше запам'яталося після фінального свистка?
Коло пошани. На одному із секторів стадіону в Базелі сиділи угорські емігранти, які виїхали до Швейцарії після придушення повстання 1956 року. Усю гру вболівали за своїх. Коли ми з кубком побігли почесне коло, вони сприйняли це як образу. У нас полетіли яблука, банани, інші фрукти. Довелося зрізати коло й оббігти ту трибуну. Потім випили шампанське з Кубка. Як зараз пам'ятаю, це був солодкий мускат.
Якось Володимир Мунтян сказав, що Лобановський і Базилевич були живими людьми й могли собі дозволити випити разом із вами після перемоги.
Нічого подібного. Хіба по ковтку з кубка. Ми виграли 14-го увечері, а вже 18-го мали грати за збірну в матчі відбору на Євро проти Ірландії. Тому ні про яке гуляння не йшлося. Після гри нам вручили по 700 доларів премії. Усі хлопці в основному закупили техніку. Хтось телевізори брав, а я купив двійку Panasonic – радіо і касетний магнітофон, два в одному. Закуповувалися щедро, бо знали, що літак летить прямо на Київ, не буде ніякої пересадки в Москві і тяганини з коробками від покупок. Цей Panasonic і досі в мене стоїть.
Фінал кубка - найвизначніший матч у вашій кар'єрі?
Ні. Матчі на Суперкубок ыз "Баварією" були ще емоційнішими. Мені випало опікати Герда Мюллера. Тренери казали: "Вивчай і повторюй його рухи. Ходи за ним слідом. Його посадять на лаву запасних – і ти поруч сідай". Журналісти насміхалися ще більше. Хтось казав: "Він у душ – і ти за ним"! Але жарти-жартами, а зіграти я йому не дав. Герд постійно обурювався, щось намагався довести італійському арбітрові Гонелі. А той чесно судив, ще й жовту йому виписав. Десь бачив фото: я і Мюллер. Герд сидить на землі й обурюється. Динамічна така фотографія.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Київське "Динамо" вперше виграло єврокубок
Стефан Решко закінчив грати за "Динамо" 1978 року, коли мав 31 рік.
2 
4166
Коментарі