Учора "зачинилося" трансферне "вікно". Андрій Ярмоленко, за якого пропонували 20-25 мільйонів євро, так і не став гравцем англійських "Стока" чи "Евертона". Ігор Суркіс, президент київського "Динамо", воліє бачити результат і відмовляється від грошей, ігноруючи бізнес-складову.
Чи має український футбол бути бізнесом? – запитуємо у колишнього генерального директора львівських "Карпат" Ігоря Дедишина.
- Не просто має – зобов'язаний! Нинішній шлях, освоювати кошти власника, – це безвихідь. Коли сьогодення і перспективи клубу залежать виключно від бажання і можливостей його власника вкладати у футбол. Якщо гроші або бажання закінчаться, то нічого доброго цей клуб не чекає.
Як можна змінити ситуацію?
- Головний імпульс повинен піти від власників, ліги і від Федерації. Усі вони повинні поставити клубам, менеджменту клубів завдання заробляти, нарощувати дохідну частину бюджету. Потрібно рівномірно інвестувати гроші у створення джерел доходності клубів, а не лише у придбання футболістів та їх зарплати. У нас в Україні, в головах більшості так званих "футбольних людей", живе і процвітає абсолютно совковий стереотип: "не буде футболістів і тренерів - не буде футболу".
Через це у нашому футболі головне - задовольнити бажання футболістів і тренерів: гроші, блага, статус, слава. Все інше - неважливо і другорядне. У мене трохи інше бачення. Найважливішим у футболі завжди має бути вболівальник (клієнт) і клуб. Чому вболівальник, гадаю, зрозуміло, тому що без попиту - нема продукту. А попит створює клієнт, який, до речі, завжди правий. Тому клуб повинен в першу чергу володіти: а) навченими і високопрофесійними кадрами, які вмонтовані в правильно вибудувану структуру, вміють і знають як заробляти гроші; б) високорозвиненою інфрастурктурою (спортивною і комерційною) та інвестиційним капіталом.
Все це повинно працювати на те, аби створювати цікавий і конкурентноздатний продукт, а завдання менеджменту - вміло його продати. Лише в такому випадку у нас з'явиться шанс отримати якісних футболістів і тренерів, підняти рівень чемпіонату та інтерес до нього з боку вболівальників, спонсорів/рекламодавців, телеканалів.
Але судячи з того, що всі матчі Прем'єр-ліги показують по телебаченні, можна зробити висновок, що в телеканалів є попит на футбол.
- Попит з'явиться лише тоді, коли футбольні трансляції матимуть стабільно високу глядацьку аудиторію, чого нині нема. Тому футбол на українському телебаченні - це далеко не бізнес. Це амбіції Ахметова і Коломойського або менеджерів ТК "Футбол" і ТК "2+2". В Україні наразі організація телетрансляцій і показ по телебаченні кожного конкретного матчу - нерентабельні, збиткові. Там немає ринкових грошей. Те, що платять клубам і витрачають на виробництво контенту, не співмірне з доходами. Величезні дефіцити покриваються з кишень власників двох медіа-холдингів. Ось така в нас безрадісна картина виходить.
В Україні вже багато років немає так званого єдиного телевізійного пулу. Та його, по суті, повноцінного ніколи й не було. Клуби продають права на показ матчів двом різним медіахолдингам. Це ускладнює можливість створити і вивести на ринок цілісний продукт під назвою "чемпіонат України з футболу", в тому числі й для міжнародних телекомпаній, котрі хотіли б показувати український чемпіонат.
На мою думку, усім зацікавленим сторонам все рівно слід дійти до усвідомлення, що рано чи пізно потрібно створити єдиний телевізійний "пакет". Лише централізовіаний продаж як внутрішніх так і зовнішніх прав дасть можливість заробляти всій лізі, тобто всім учасникам турніру. Розумію чудово, що нині клубам відмовитись від телевізійних грошей буде дуже боляче, бо реально, станом на сьогодні, це непогані надходження в бюджет. Та працювати над "єдиним пакетом" потрібно всім вже зараз і за рік-два вийти на ринок з привабливим чемпіонатом і правами на нього. Від цього, повірте, виграють усі. Та не дай Боже нам допустити ситуацію і бути неготовими до моменту, коли власникам медіа-холдингів набридне дотувати показ матчів українського чемпіонату на своїх каналах. Бо виробництво контенту і трансляцій матчів теж здійснюється ресурсом ТК "Футбол" і ТК "2+2". Тоді український чемпіонат взагалі може зникнути з екранів телевізорів.
За моїми приблизними підрахунками обидва телеканали за права всіх 14-ти клубів викладають суму, не більшу за 15 млн. доларів на рік. В кращі часи ця сума для 16-ти учасників Прем'єр-ліги не перевищувала 25 млн. доларів. Для прикладу, такі країни, як Польща, Румунія, Греція, Шотландія, Швейцарія, Бельгія, Австрія, Чехія, що поступаються Україні і рівнем чемпіонату, і місцем у таблиці коефіцієнтів УЄФА, і кількістю населення, і середнім бюджетом клубів, а ще минулого-позаминулого чемпіонату і середньою відвідуваністю матчів, отримують від телевізійного ринку набагато більші кошти - від 35 млн. євро і вище.
І не кажіть мені нічого про низький рівень купівельної спроможності населення чи недостатній об'єм рекламного ринку в країні. Просто треба правильно працювати з тими категоріями громадян, в кого середній або високий рівень купівельної спроможності, а навіть слабкий рекламний ринок спроможний і нині забезпечити досить непоганий рівень доходів від показу матчів. Бо рейтинги трансляцій хоч і впали, все рівно дають серйозну глядацьку аудиторію, а для рекламодавців - значну кількість контактів з нею. Тобто продукт - не ідеальний, але наша ліга неспроможна продати навіть те, що є.
Чому власники клубів йдуть таким шляхом: просто вкидають гроші і не думають про бодай часткове їх повернення?
- Поки що переважають амбіції, відсутнє розуміння і є ще деякий запас міцності. Тому ними рухає бажання досягти виключно спортивного результату. Погано, що власники клубів в Україні переважно – люди відсторонені від клубних справ. Ідеально напевно було б, якби власник поєднував свій статус з функціями управління клубом, у нього було би більше розуміння ситуації. І клуби активніше б змінювались в кращий бік, й інвестиції б спрямовувались саме на розвиток, а не на "бюджет проїдання".
Повторюсь, у нас вкладають гроші у придбання готових футболістів та їх утримання. А потрібно, крім того, що я сказав вище, інвестувати ще й в дитячих тренерів, масовий футбол, побудову спортивних майданчиків. Прийняти відповідні законопроекти на державному рівні, які б стимулювали зростання кількості людей, що займаються футболом. Усім, хто має причетність до управління вітчизняною грою №1 потрібно зробити все, аби масово закохати націю в футбол. Тільки тоді він матиме передумови стати успішним.
2009-го ви стали генеральним директором "Карпат". Призначаючи вас на посаду, власник Петро Димінський наголосив на тому, що клуб має розвиватися за економічною моделлю?
- Звичайно. Та я і сам це чудово розумів. Як і те, що треба створювати і розвивати цінності клубу, тобто те, що в майбутньому генеруватиме дохід. Тому ми відкрили мережу магазинів спортивної атрибутики "Фанат", клубний музей, запровадили будівництво інфраструктури клубу, першими почали продавати права на телетрансляції своїх матчів, заробивши на одному з них понад 300 тисяч євро. Показували всі передсезонні матчі основної та офіційні ігри молодіжних команд на офіційному сайті, розвивали сторінки клубу в соцмережах. А ще автограф-сесії, веб-конференції, відкриті тренування тощо. Це я називаю інвестиціями в розвиток бренду.
У "нуль" вийти не вдалося, але одного сезону витрати перевищили прибутки клубу лише на суму приблизно 200 тис. доларів. Це абсолютно невеликі гроші: інші власники мають діставити з кишені мільйони, щоб покрити витрати.
Розумію, Ігореві Суркісу вказувати ви не можете. Але здатні озвучити свою позицію: якщо за гравця українського клубу дають 20-25 млн. євро – продавати негайно?
На мою думку, так. Тут не тільки матеріальна користь. Це ще й репутація. "Карпати" влітку продали Мар'яна Шведа до іспанської "Севільї". Не скажу, що за великі гроші (неофіційно - один мільйон євро плюс відсоток з подальшого перепродажу гравця. – "gazeta.ua"). Але в "Карпатах" розуміли, що мають справу з топ-клубом Європи, який два сезони поспіль виграв євротрофеї. Що про "Карпати" дізнаються західноєвропейські менеджери та скаути/селекціонери і залюбки матимуть з ними справу.
А головне – Швед став прикладом для тисяч львіських хлопчаків, які займаються футболом у клубній школі, і тим молодих гравців, що вже стукають в двері першої команди. Вони зрозуміли: звідси можна поїхати до Європи. А "Карпати", продавши Шведа, неймовірно збільшили мотивацію в того ж Гуцуляка, у якого, як мінімум, не менший потенціал, ніж у Мар'яна. Як кажуть, святе місце ніколи не буде порожнім. І наостанок, чим більше найкращих українських футболістів гратиме у топ-чемпіонатах Європи, тим сильнішою неодмінно стане національна збірна, а це - вершина футбольної піраміди держави, її візитка.
Розвиток теми – у найближчому числі журналу "Країна"
3 
4166
Коментарі