Починаючи з 9 червня, родина Коломойцевих з Донецька безкоштовно приймала у себе євро-фанів. В оголошенні в інтернеті вони запропонували іноземцям одну кімнату у квартирі. Але віддали три з чотирьох кімнат. Дочок тимчасово відселили до бабусі. Олена Коломойцева - домогосподарка, Едуард - підприємець. Дочка Люба вчиться в київському інституті культури. Разом з молодшою Настею вони грають у фольклорному ансамблі "Чарівна корда".
За час чемпіонату у них жили уболівальники з Німеччини, Швейцарії, Польщі, Австрії, Іспанії, Гонконгу, Пакистану, Білорусії, Росії та інших міст України.
23 червня разом з 51-річною Оленою біжимо за поїздом № 120, що прибув в Донецьк з Києва. Склад зупиняється за 100 м від виходу з центрального вокзалу. Іноземці вибираються на перон, обливаючись потом.
Добігаємо до плацкартного № 15, провідник знизує плечима: усі вийшли. Осторонь помічаємо двох пригнічених брюнетів, які стоять біля валіз. Хлопець вищий на зріст розгублено роздивляється на всі боки. Другий натискає кнопки мобільного телефону. До його рюкзака прив'язаний шарф з символікою іспанської збірної.
"Они!" - здогадується жінка, кидаючись назустріч. 36-річний учитель іспанського Хосе Гомес та 34-річний телеоператор Августин Арребола приїхали в Україну з міста Малага.
Хосе і Августин покірно крокують за Оленою до маршрутки. Зустрічні люди пристають до них з пропозиціями російською мовою: "Такси до стадиона - всего 250!" (до початку ЄВРО-2012 цей маршрут коштував 25 грн). - Квартира у вокзала - 800 гривен!
"Мы сегодня в восемь утра уже встретили двух немцев, - розповідає Олена дорогою. - Они приехали из Киева на скором. Сейчас отдыхают, просили не беспокоить – провели без сна две ночи".
У маршрутці Олена платить 8 гривень за усіх. У "Газелі" задушливо, люди стоять. В іспанців здивовані очі. Олена говорить їм: "Sorrу". Гості швидко починають кивати головами: "Ok, ok".
"На матч 11 июня Англия-Франция приехали 10 человек. Сначала взяли мальчика-волонтера из Луганской области. Ждали 2 немцев, перепутали с ними по телефону 2 швейцарцев: им тоже ответили "да". Еще приютили 3 поляков, те написали: "Вы наша последняя надежда". В 23.10 приходит львовский поезд, выходят ребята из Германии. Вижу – стесняются. "У нас тут команда из Гамбурга, вы еще четверых не можете приютить?". Согласились еще на двоих, остальных отправили в кемпинг".
Будинок Коломойцевих розташований за 3 зупинки від вокзалу. Йдемо через засмічений двір з переповненими контейнерами. Похмурий сусід бурчить: "Драсьте" та відвертається.
"Швейцарцы боялись застрять в лифте, поднимались по лестнице, - продовжує Олена. – А немцев муж с вокзала повел домой пешком – потому что в одно такси не помещались, а таксисты ломили цены. Топали полчаса по темноте, фонари-то у нас не везде. Пока шли, их лица становились все мрачнее и мрачнее. Домой пришли – обрадовались: "Выжили!". Поляки приехали голодные, несчастные. Потом в Фейсбуке написали отзыв о мариупольском поезде из Львова: "Это был вагон-сауна, мы пили воду все 24 часа".
Зустрічати гостей першим прибігає пес-долматинець Ель. Хазяїн будинку стукає посудом в кухні.
"Эдик", - 46-річний чоловік з посмішкою простягає руку для знайомства. - Хосе, - потискує руку низенький іспанець.
Олена проводить екскурсію будинком.
"В этой комнате у нас немцы. Здесь мы с мужем и двумя котами. Это комната дочки Любы, но сейчас здесь живет волонтер Лёша".
Олена каже, що 21-річна Люба та 14-річна Настя, з якими іспанці спілкувалися в Скайпі, з'являться з хвилини на хвилину.
Хосе та Августину дістається зал з шкіряним диваном, тренажером, плетеними меблями, шафою-купе і килимком для пса. Едуард дістає з духовки піцу власного приготування, розрізає коліщатком на 8 частин. Ставить вазу з печивом, кладе шинку, варить каву.
"Wine?" - посміхається Августин.
"Вино? Сейчас!" - Едуард протискувається повз гостей в маленькій кухні, поспішаючи до холодильника. Виймає почату пляшку "Букета Молдавії".
Іспанець крутить головою – мовляв, його неправильно зрозуміли. Йде та повертається з пляшкою іспанського вина та віялом: "Present!"
Августин за допомогою слів та жестів пояснює, що його скорочене ім'я звучить як Агу, а ім'я друга Хосе - Пепе. Агу відкриває господарський ноутбук "Еппл". Показує свій дім на Google Planet, і фото троянд, які вирощує вдома сам.
Коломойцев пропонує подивитися фотографії, які він зробив в горах. Морщить лоба, згадуючи англійські слова. Намагається розповісти гостям про походи. Починає англійською мовою, але незабаром переходить на російську.
"Ми влітку ходимо на Кавказ. У Карачаево-Черкесії, на висоті 3 тисячі метрів, кожен пастух не лише прихистить, але й ще нагодує. А запропонуєш йому в якості вдячності ліхтарик - відмовиться, скаже - вам це потрібніше" - розповідає. Іспанці посміхаються, кивають, неначе добре розуміють про що йде мова.
Щоб підтримати свою збірну, вони з Хосе приїхали у Львів 19 червня (у Львові так само безкоштовно жили в гостях). Були в Києві, а з Донецька знов повертаються в столицю України.
1 липня на фіналі турнира Хосе та Августин вболіватимуть за своїх на стадіоні "Олімпійському". Розпитую про їх враження від України.
"Ваш плюс - це люди. Те, що ви доброзичливі, відчиняєте нам свої двері, - каже англійською Хосе. - А мінус - дистанції. Від Малаги до Донецька дуже, дуже далеко".
Додому приходять 21-річна Люба та 14-річна Настя. Починають скрипковий концерт для гостей. Пес Ель перші декілька тактів прислухається до гри молодих хазяйок. За хвилину починає, витягаючи шию, підвивати у тон скрипкам. Іспанці знімають відео на свої телефони.
Запитую Коломойцевих, чи не побоювалися, що незнайомі люди нароблять їм збиток, зіпсують ремонт або щось вкрадуть.
"Що чекаєш, те й приходить. Наші родичі в Індію збиралися, то боялися інфекцій. Я говорю: "Ну якщо боїшся захворіти, обов'язково захворієш". Стосовно людей у мене схожа теорія. Хочеш негідника – тримай! А краще підходити з презумпцією невинності: для мене усі люди хороші, поки не доведуть зворотне", - каже російською Едуард.
Цікавлюся - чи додалося у господині клопоту.
"У гостей немає часу прибирати за собою. А годуємо тому, що помітили – не такі вже вони й багаті. Видно, криза їх торкнулася. Хочу тим німцями, які у нас вже гостювали, сувеніри якісь послати".
Едуард зізнається, що байдужий до футболу.
"Мені швейцарці подарували квиток на матч, а я його віддав другу. Гадаю, тільки справжні відчайдухи до нас поїхали. Бо в усіх були з собою квитки друзів, які в останню мить відмовилися від подорожі. А у мене таке відчуття від гостей, ніби побував в їх країнах. Усі приїжджали насторожені, а від'їжджали як рідні. Обнімалися. Коли проводжали перших гостей, половина будинку повилазила з вікон. Сусіди думають: "Это ж какие они бабки на иностранцах зашибают!"
3 
1
Коментарі
19