Півроку тому головним тренером збірної України з футболу призначили Андрія Шевченка. Володар "Золотого м'яча-2004" став наймолодшим наставником у історії вітчизняної національної команди. Торік 29 вересня Шевченку виповнилося 40.
Шевченка слід похвалити за сміливість. Він спокійно міг отримати посаду у англійському "Челсі" у свого друга Романа Абрамовича, господаря клубу. Але ризикнув розпочати тренерську кар'єру у команді, яка і так ніколи не володіла чималим потенціалом, так ще й тоді, коли передумов для успіху обмаль через падіння рівня національного чемпіонату та нестачу ігрової практики у легіонерів.
Реакція більшості уболівальників до такого кроку очільника Федерації футболу України була скептичною. Можливо, занадто: Шевченко ще нічого не зробив, зате критики наслухався вдосталь. Підстави були. Сумнівний прихід до попереднього тренерського штабу, очолюваного Михайлом Фоменком, призвів до усунення Олександра Заварова. На Євро-2016 Шевченко дебютував як тренер: збірна України провалилася.
Перша зустріч з журналістами викликала невдоволення і у преси, і у вболівальників. Друга передбачалася тільки для вузького кола репортерів – теж не зовсім вдалий хід.
Нинішнє ставлення до очільника національної команди загалом позитивне. Команда Шевченка у відборі на Кубок світу йде непогано: дві перемоги, дві нічиї, друге поточне місце після Хорватії, фаворита групи. Намагається грати від себе. Тренер активно залучає до складу молодь: Соболь, Зінченко, Коваленко, яким 20 або трохи більше, становлять кістяк цієї національної команди. Тренерський штаб не боїться тактичних експериментів. На стартову гру проти Ісландії виставив склад без номінального нападника: його функції виконував незвичний для цієї позиції Коваленко. Інша річ, що рішення ефекту не дало. Зате у подальших матчах Шевченко ставив на Артема Кравця, і той забивав у кожній грі.
Але в успіх справи Шевченка та команди все одно не віриться. Головне завдання для будь-якого тренера: уміти робити висновки і не повторювати минулих помилок. Скромну гру проти Ісландії у першому матчі можна виправдати дебютним статусом і порожнім стадіоном у Києві, який не додавав драйву нашим футболістам. Але подальші матчі показали: уперте бажання грати першим номером не підкріплюється діями на полі. Наслідок – футболісти збірної України на тривалий час випускали ситуацію з-під контролю. Настільки, що збірна Фінляндії, послаблена відсутністю сімох основних футболістів, може бути розчарованою мінімальною поразкою в Одесі.
Показово, що після фінального свистка в тому матчі обличчя Шевченка не виявляло жодних позитивних емоцій. Наступного дня тренер оговтався, зробив спробу замаскувати невисоку якість гри трьома очками, але загалом не переконав, що все йшло так, як він очікував.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шевченко вчить нас радості
Тривалий час були сподівання на штаб Шевченка. Уперше туди потрапили іноземні фахівці. Але уже зараз ясно: команди там немає. Яким чином можуть співпрацювати іспанець Ріанчо та італієць Тассотті, які проповідують кардинально протилежний підхід до гри? Скільки матчів потрібно відповідальному за оборону Тассотті, щоб вивести зі складу Олександра Кучера, чиї дії відверто шкодять національній команді? Три пропущені голи у чотирьох матчах – це терпимо. Але набагато показовішою є кількість створених біля воріт П'ятова моментів. Їх достатньо, тому що в збірній Шевченка не відпрацьовані чітки позиційні переміщення для переходу на оборону. Забити нам могли аутсайдери, Косово та Фінляндія. Лояльними також були арбітри: у Туреччині німець Грефе цілком міг ставити ще один пенальті на користь господарів.
Стартові матчі команда Шевченка могла проводити на емоційному підйомі. Нині психологічне піднесення, викликане приходом нового тренера з демократичнішими, ніж у Фоменка, порядками – позаду. А попереду – матчі вищої складності, де потрібна гнучкіша тактика.
Навряд чи сам Шевченко це не розуміє. Андрій Миколайович роздає купу інтерв'ю, за якими практично нічого не стоїть. До цього слід звикнути: тренер не проти поговорити з журналістами, але винести з цих розмов нічого ні їм, ні уболівальникам. Підопічних Шевченко публічно не критикує. Це позиція і її можна зрозуміти. Гірше, коли гравці, які провалюють попередній матч, виходять на поле у стартовому складі в наступному.
Плюс – те, що національна команда за нового тренера стала доступнішою. Практикуються відкриті для уболівальників тренування, автограф-сесії та фото. Фанатам команди це не може не подобатися. Хоча якщо не буде результату, інтерес до таких заходів впаде. Як падає він у журналістів на прес-конференціях Шевченка.
І останнє. Тренер чи не кожне телевізійне інтерв'ю закінчує словами "Слава Україні!". Вони з вуст Шевченка уже приїлися, і можуть стати предметом для кепкувань: Маркевичу досі уїдливо згадують "то таке". Було б набагато краще, якби Андрій Миколайович не повторював "Слава Україні" щоразу, а нарешті перейшов на спілкування українською. Шевченко довів здатність вчити мови. Тому немає сумнівів: він може опанувати українську. На жаль, поки що не вважає це необхідністю для себе.
2 
4166
Коментарі