Санкції

У світі мало стабільності. Щойно звикаєш до того, що є світло й тепло, як прориває трубу. Тоді весь будинок згадує про аварійку й ангелів тепла з цигарками в зубах і ключами в засмальцьованих спецівках.

Для аварійників проривання труби – маленьке свято спілкування. Екскаваторник риє яму, а його шестеро колег радять, як це краще зробити.

– Вправо трохи виверни! – кричить бригадир. Він єдиний у джинсах і куртці, а не у спецівці.

– Я не можу, тут хтось машину поставив, – відповідає водій екскаватора.

– Чия це машина? – питає бригадир кудись у космос. – Наступного разу візьму наліпки "Я паркуюсь, як москаль!" Ні порядку, ні поваги.

Доки шукають водія, який не вміє паркуватися, яму вже викопано й лагодять трубу. Ніхто нікуди не поспішає: мовляв, не личить метушитися перед вічністю.

– Хто спішить, той людей смішить, – усміхається вусань із ключами. Доки червонощокий аварійник порається коло відкритого люка, його колеги курять і жваво гомонять. Раптом він розвертається до них:

– Їй-богу, банку із собою носитиму. 3 гривні за кожне кацапське слово! У нас війна, а вони цвенькають. Як по-нормальному не доходить, запроваджу санкції.

×